Безбар’єрні музеї

Калуські музейники переймали у Львові досвід, як зробити заклади культури доступними для усіх, у Львові. Кожен вісімнадцятий українець належить до людей, фізичні можливості яких обмежені. Для прикладу, тільки у Львові їх мешкає понад 40 тисяч. У Калуші спеціальної статистики відшукати не вдалося, однак на вулиці також людина на інвалідному візку, людина, яка спілкується мовою глухонімих, чи незряча людина — цілком звичне явище.
Переглядів: 995
Програма навчань полягала в тому, щоб показати, як можна поліпшити доступність музеїв для людей із особливими потребами

Право на освіту є одним із конституційних прав в Україні. В тому числі на самоосвіту у музейному просторі. Однак, наскільки пристосованими є українські музеї для всіх відвідувачів? У Калуші жоден музей не обладнаний спеціальними засобами для них — скажімо, в експозиціях досі немає таблиць з інформацією на мові Брайля. У музеях не має не те що пандусів для людей на інвалідних візках, а часто і нормальних дверей.

Не було досвіду роботи з людьми, які мають особливі потреби, у більшості працівників. Тепер — ситуація може змінитися.

На початку червня за ініціативи товариства «Зелений хрест» у Львові відбувся семінар «Усунення архітектурних бар’єрів в туристичних об’єктах i пристосування їх для неповносправних осіб». У тренінгу взяли участь 30 музейників. В тому числі калушани — Артур Єфремов і Любов Бойко. Торік програму відвідували Уляна Паньо і Галина Турчик.

— Нас вчили, як забезпечити доступність музеїв та туристичних об’єктів для людей з інвалідністю.  Вів семінар голова Товариства «Зелений хрест» Олександр Волошинський, — розповіла «Вікнам» директор музею-садиби Івана Франка Любов Бойко.

Олександр Волошинський — основоположник розвитку туризму та активного відпочинку для неповносправних осіб в Україні. Крім того, учасникам показували, як проводити екскурсії.

— Хочу подякувати тим людям, що за це взялися, — ділиться враженнями Любов Бойко. – Головна мета навчань – запропонувати методику, за якою ми зможемо проводити екскурсії. До нас часто звертаються люди зі школи глухонімих. Однак вони завжди були із викладачем. Одного разу приїхала жінка із Києва, яка не чує, але вона була із сином. Тому для мене не становило проблеми провести екскурсію. Однак, якби вона була одна, я би не знала, як діяти. Завдяки семінару я багато навчилася. Наприклад, ми приміряли спеціальну маску, яка дозволяє відчути себе на місці незрячої людини.

Крім працівників музеїв, у семінарі взяли участь представники місцевого самоврядування. Зокрема, Депутат Львівської облради Ярослав Грибальський. Чоловік сам пересувається в інвалідному візку.

— Він наголосив, що коли ми рухаємося в Європу, ми не маємо забувати про європейські демократичні цінності і поняття прав людини. В тому числі людей з особливими потребами, — розповіла «Вікнам» Любов Бойко.

Програма навчань полягала в тому, щоб показати, як можна поліпшити доступність музеїв для людей із особливими потребами без додаткового фінансування. Скажімо, на сайті «Зеленого хреста» музейникам показували фільм, де видно, як неповносправні люди знайомляться із класичними творами мистецтва.

— Нам провели багато цікавих тренінгів. Приміром, як правильно описати словами те, що зображено на картині, для незрячої людини, — розповіла Любов Бойко. — Звичайно, було у кого повчитися. Адже з’їхали колеги зі всієї Західної України. Один із колег, директор приватного музею в Закарпатті, висловив бажання вже зараз інтегрувати програму в своєму закладі.

Проект Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна  діє від 2007 року за кошти Європейського Союзу. Співпраця цього 2015 року на дводенному семінарі у Львові не закінчиться. Попереду — робота із польськими музеями. Вже цього сезону калуські працівники готуються поїхати до Польщі, де зможуть на практиці побачити, як працює програма у сусідів.

А ЯК У НИХ?

У Європі прав усіх неповносправних людей дотримуються дуже пильно. Скажімо, у Чехії вже понад 30 років діють спеціальні  тактильні експозиції для людей із вадами зору. Перед кожним експонатом  такої виставки з лівого боку знаходиться табличка з інформацією на мові Брайля, також існують  путівники по виставках рельєфно-крапковим шрифтом. Такі виставки працюють у Національній галереї (Národnígalerie) у Празі (від 80-их років ХХ століття), у монастирі св. Агнешки Чеської, Шварценбергському палаці та  палаці Кінських.