Витрати мотоекспедиції: 15000 гривень на пальне (при споживанні 6 л на 100 км); 10 літрів моторного мастила; 2 змінних п — Петре, мотоподорож — перша, чи були ще “тренувальні спроби”?
— У 2011 році зі своєю коханою, яка, власне, як і я, любить подорожувати, проїхали на мотоциклі майже всю Україну — для, так би мовити, споглядання та фіксування історично-природничої спадщини нашої країни. Звісно, — дорогою відвідали своїх друзів і родичів. Ми “набігали” мотоциклом 2662 км. Відвідали 13 областей і страшенно тішилися тим, що наш “Дніпро” нас жодного разу не підвів. Під час відпочинку після чергового марафону ми собі замріяно сказали: “А чому б нам роки так за два-три не “махнути” десь за кордон?” Рішення було прийнято одноголосно у напрямку Середньої Азії — Монголії і Байкалу. 2008 року, коли я придбав перший у своєму житті мотоцикл — “Дніпро-11” з коляскою, — і не мріяв, що колись спадуть на думку такі божевільні думки. Адже тоді проїхатись Івано-Франківщиною я вважав подвигом. Хоча, саме тут освоїв ази водіння мотоциклом.
— Яку відстань плануєте долати за день, і де — ночувати?
— Поїздка чи мотоекспедиція, як ми її називаємо, має маршрут близько 20 тис. кілометрів. Триватиме вона 4 місяці. Орієнтовно — із червня по вересень 2013 року. Наразі ми “розбиваємо” маршрут на відтинки, розраховуємо можливості — і наші, і нашого мотоцикла, та складаємо графік відвідування цікавих місць та зустрічі із людьми, із якими зараз, власне, спілкуємося в інтернеті. Наш щоденний кілометраж передбачає, як мінімум, 500 км. А як воно складеться — то вже дорога покаже.
Нашою домівкою на 4 місяці стане звичайний туристичний намет, карімати та спальники. І тільки один раз на тиждень ми передбачили ночівлю у якихось мотелях тільки для того, щоб попрати речі і самим помитися та виспатися на м’яких матрацах. Тому екстрим забезпечений стовідсотково.
— Половина маршруту, взагалі, — бездоріжжя. Чому обирав такий нелегкий шлях?
— Маршрут до Байкалу обрали не просто так. Насамперед, Байкал — то, так би мовити, фініш-сюрприз, який ми отримаємо, здолавши шлях через Казахстан, частину Російської Федерації та Монголію. Туди вже прокладений туристичний маршрут, яким частенько їздять і мотоциклісти, й автомобілісти. Справді, асфальту там — небагато. Але, натомість, є найчистіша природа, вода і повітря. А також багаті своїм колоритом незіпсовані етнічні культури: музика, твори народного мистецтва, справжня етнокухня часів Чингісхана. Жоден “Дискавері” не передасть того, що ми плануємо відчути. Маршрут прокладати було нелегко. Для початку товариш придбав нам у столиці карту автодоріг у цьому напрямку. Такі речі продають хіба що у Києві на Петрівці. З інтернетом — трохи важче. Дещо допоміг сервіс “Google Maps”. Але найбільше допомогли друзі з тих країн, куди прямуємо, з якими ми познайомилися через інтернет. Деякі із них улітку приїжджали у гості. Завдяки Валерію Кришеню — товаришу з Києва, який 2 роки тому здійснив навколосвітню подорож на мотоциклі “Africa Twin”, ми змогли більш детально “промалювати” невирішені завдання. А минулих вихідних ми отримали від нашого друга Андрія Сипанюка карту Монголії, роздруковану з одного із сайтів про мотоподорожі. І саме звідти ми дізналися детальну інформацію, і навіть координати джерел із питною водою. Це додало ще більше впевненості. Складний маршрут після місяців його вивчення, нехай навіть і на мапах, стає дедалі більш зрозумілим і менш страшним.
— Що — головне у такій мандрівці: дорога, чи ті місця, які матимете змогу відвідати?
— Кожна дрібничка, яку зустрічатимемо, — чи цікава людина, чи цікава місцина, вже є головним. Бо ми плануємо не тільки, як марафонці, здолати кілометри, а і пожити із місцевим населенням, поїсти їхньої їжі, допомогти їм у господарстві. Навзаєм даруватимемо їм наші історії та цікаві новини із сусідніх місцевостей. Плануємо створити великий архів фотографій та відзняти документальний фільм — відеоблог. Це буде щось на кшталт щоденника зі своїми цікавими поворотами та несподіванками. Бездоріжжя, відсутність цивілізації — це чистота думок та тіла. Чим ближчою до природи є людина, тим вона добріша. Така вже закономірність.
Щодо великих міст, то, звичайно, ми не викинули їх із маршруту, бо там ми плануємо проводити прес-конференції, зустрічатимемось із місцевими байкерськими клубами та молодіжними спортивними організаціями. Сподіваємося здійснити обмін знаннями, досвідом й особливостями культури. Плануємо відвідати 14 великих міст.
— Чи вже підбив необхідну кількість провізії, яку братимеш у дорогу, і — кошторис експедиції?
— Кошторис, однозначно, немалий, адже у нього входять як витрати на пально-мастильні матеріали, а це — близько 15 тис. гривень, так і на харчування. Щодо харчування, то вирішили скористатися деякими інтернет-магазинами, які пропонують спеціальні пакети харчування для експедицій, спелеологів, альпіністів. Така їжа містить саме таку харчову й енергетичну цінність, щоб організм отримував усе необхідне, і — нічого зайвого. Щоправда, харчування на двох на 4 місяці коштує майже 45 тис. гривень. Проте, здоров’я — найголовніше. Для підготовки мотоспорядження та необхідних витрат у дорозі ми нарахували близько 200 тис. гривень. У ці кошти вже закладено створення сайту нашої подорожі, піар-кампанію наших майбутніх спонсорів і кошторис на необхідну апаратуру, яку везтимемо із собою для створення фото- і відеоматеріалу. Адже наша подорож — це не тільки відпочинок, але і щоденна праця, плодами якої має стати майбутня фотовиставка, що буде проведена в усіх великих містах України, а також — створення документального фільму. Тому ми і називаємо проект мотоекспедицією.
Список необхідних у дорозі речей уже чітко сформовано, і він — великий. Головне — запчастини, харчування, туристичне спорядження, мотоодяг, буденний одяг, аптечка, фото- і відеоапаратура. Але коли все зібрати разом, то важитиме воно немало. З іншого боку, проживання у степовій зоні без жодних ознак життя у радіусі 500 км, наприклад (а це буде нерідко), передбачає неабияке підстрахування на різні випадки життя.
— Історія твого мотоцикла. Розкажи її.
— Історія нашого “залізного коня” доволі цікава. Це є мій другий за рахунком “Дніпро” з коляскою, бо перший я таки вирішив розібрати на запчастини і розпродати. Утримувати два таких є доволі витратно. Мотоцикл, на якому ми вирушаємо до Байкалу, куплений у селі Крихівці у доброго газди за 1 тис. гривень. На його реставрацію знадобився рік щоденної праці. Оскільки він був досить занедбаним, то для того, щоб, його реанімувати і поставити на “гідні” колеса, та отримати, як кажуть, папери, я витратив 12 тис. гривень зі своєї зарплати. Коли ти щодня сидиш зі своєю технікою, де кожна гаєчка, кожен шплінтик та шайбочка тобою викохані і покладені в основу цього металевого звіра, то, наче зливаєшся з ним душею і стаєш одним цілим. Коли даєш такій техніці друге життя, розумієш, що цей мотоцикл заслуговує не на те, щоб тинятися місцевими вулицями, а — щоб здійснити щось незвичайне і таке, що закарбує його в історії українського мотодрому. Тому, роздумуючи і провертаючи у голові подібну філософію, відкидаєш одразу ідеї сісти на якусь іномарку і без зайвих зусиль підкорювати відстані. Зараз таких багато, і це не є чимось особливим. Щоправда, задля таких ідей потрібно трохи попітніти, щоб мотоцикл був надійно зробленим та не підвів у дорозі, де навряд чи зможемо викликати евакуатор. Моя ідея реставрації подібної техніки — якомога менше змінити первинний технічний “скелет” моделі.
— Яким вимогам має відповідати модернізований мотоцикл, щоб здолати таку велику відстань?
— Вимоги до техніки даної моделі, а саме — до мотоцикла “Дніпро-11” з коляскою, перед такими дальнобоями — це, перш за все, повне капіталення всіх складових мотоцикла. Починаючи від рами, двигуна, коробки передач, моста і завершуючи надійністю та простотою електропроводки й обвісу. Коли ти знаєш, що кожен сальник та підшипник, а також кожнісінький метиз є власноруч відібраними та перевіреними, а також — коли у систему залиті недешеві напівсинтетичні мастила, то, звісно, агрегат буде служити довго і надійно. У наш час на ринку автомотопрому є неабиякий вибір запчастин.
А про перевагу мотоцикла над авто сперечатися можна безкінечно: тут справа — у смаках. Я, між іншим, і від авто не відмовився б. Головне — щоб фінанси дозволяли.
— Поїдете самі чи збиратимете команду?
— Ми вирішили від початку їхати вдвох. Моя кохана Юля, на щастя, полюбляє такий екстрим. Тому вважатимемо це сімейним туризмом. Однодумців завжди вистачає. Наше місто, хоч і невеличке, проте, має з десяток відчайдухів-ендуристів (одна з дисциплін мотоспорту. — Авт.), що просто жити не можуть без екстриму. Вони полюбляють екстремальні стежки Карпат. А щодо дальнобоїв на такі відстані і на такій техніці, то в Івано-Франківську, напевне, буду першим.
— Далека дорога часто “обростає” прикметами і забобонами. Ти у них віриш?
— Ми не є забобонними людьми. Хоча, стривайте! Є одна прикмета. Кажуть, коли пташка зверху “помітить” щось із ваших речей, то — на щастя. А, зрештою, якщо відкинути жарти, то головне — просто бути веселими і життєрадісними, а також — мати світлі і добрі думки. Тоді до тебе жодна біда не причепиться. Хоча, не слід забувати про самозбереження!
— Дякую, Петре, за те, що поділився задумом!
Розмовляла Юля БАЛІЦЬКА, журналіст