1968 рік. Калуш, вул. Солінарна. Повінь Сівка
Про цю річку відомо найменше. Усі літописні згадки про Сівку пов’язані з видобутком солі. У старовинних польських записах ідеться: “На Сівці тягнуть росіль колюшем. Сівка — потік, над яким лежить місто”, “свердловини прокладали від півдня до півночі по правому березі р. Сівки, де соляні джерела були мало віддалені одне від одного”. Проте, її, по праву, можна вважати головною річкою, завдяки якій тут і поселилися люди. Млинівку прокопали пізніше, можливо, через швидкий приріст населення, зростання потреб людини (млини, броварні, електростанція), та, найімовірніше, — через забруднення річки Сівки через солеварну діяльність.
Трагедія річки у тому, що, пригрівши біля себе людей, напуваючи і годуючи їх та їхню худобу, через п’ятсот років вона раптом стала їм заважати. А почалося все у 1892 році, коли австро-угорський уряд розпорядився розпочати постійний видобуток калійних солей: почав функціонувати калійний комбінат, у 1914 році — “Товариство експлуатаційне соди поташової”. Видобуток процвітав, а Сівка розливами заважала ще більшому розмаю. Тому її вирішили прибрати з такого “рибного місця” під виглядом турботи про Калуш, який потерпає від повеней, зумовлених саме Сівкою. У 1920-х роках калушани та мешканці прилеглих сіл почали рити канал вручну. Прокопали обвідний канал від лугів (нижче території автопарку) до теперішнього ТОВ “Карпатнафтохім”, і — роботу призупинили: Австро-Угорська імперія розпалася, почалася війна. У 1960-х роках почався стрімкий розвиток калійного комбінату, був збудований Домбровський кар’єр, і за річку взялися серйозно: з 1962 по 1965 збудували обвідний канал.
Пройшов час, калійний завод закрили, тож, горда праця людей призвела до екологічного лиха. Сівка нині тече, підживлюючись каналізаційними стоками.
Млинівка
Рукотворна річка, протяжністю 12 кілометрів, — результат роботи не одного року і маси людей. За однією з версій, її копали турецькі полонені. На користь цієї гіпотези свідчить колишня назва вулиці — Татарська — у районі Лук Загірських, та і прізвища Кошлик, Килибай — очевидно, не українські.
В описі Калуського староства за 1565 рік ми знайшли запис, що “загірські селяни мали справляти гать у млині”, — зазначає керівник гуртка “Етнологія” та науковий керівник дослідження “Експонати “Музею Старожитностей” в аспекті дослідження річки Млинівки” (автор — Галина Поважняк) Михайло Гніздовський. — Станом на 1926 рік у Калуші було 4 млини. У тому ж році була збудована електрична станція на річці Млинівці, через швидку розбудову міста, яка призвела до нестачі електроенергії для освітлення будинків і вулиць міста. Користувався водами Млинівки і пивзавод: високими, спеціально збудованими каналами вода падала на гідравлічне колесо, приводячи у рух турбіну. Залишки бетонного каналу наглядно показують ширину та висоту річки. Така велика маса води мала і велику потенціальну силу.
Лімниця
Щодо Лімниці, то ще п’ятдесят років тому по ній робили сплави лісу, а зараз свою силу вона проявляє тільки під час повеней. Про річку в історії Калуша згадується у 1912 році, коли були перші спроби спинити еміграцію робітників за кордон, бо не було належної кількості робітників для регуляції Лімниці. У квітні 1913 року громади сіл Добрівляни і Підмихайля звернулися з петицією до краєвого відділу, щоб отримати допомогу у будівництві моста через Лімницю, бо “через брак комунікації не можна добратися на ярмарок (чи до урядників) до міста. Відділ краєвий виділив 20 тисяч корон, а відділ повітовий — 10 тисяч корон, виготовив план та кошторис”. У 1927 році були введені у дію водозабірні споруди “Хотінь”. Саме остання подія безпосередньо стосується нас. Справа у тому, що у наших кранах тече вода саме з Лімниці. А вона — “цвіте” через забруднення. Парадоксально, але колись найчистіша річка Європи гине від нашого чистоплюйства.
— Рівень води у річках Сівці і Млинівці ніхто не фіксує, бо нема водпостів, — стверджує начальник відділу техногенно-екологічної безпеки водних ресурсів обласного управління водних ресурсів Степан Пискливець. — Колись на Сівці була водорегулююча споруда, але зараз вона зруйнована. Так само на Млинівці стояв шлюз, що піднімав та опускав рівень води. Як такого підйому води у цих річках немає, але є сезонні підйоми. Серйозні повені були у 1969, 1970, 1974, 1986, 2008 і 2010 роках. Щодо прибирання річок, то цим займаються органи місцевого самоврядування.
Якщо немає водомірів, то візьмімо для порівняння історичні дані. Так, у 1934 році у Калуші було чотири млини на Млинівці. Зараз з цього потічка живиться хіба що рибне господарство у Бабині. Сівка на початках має 200-300 м ширини (на старовинній картині річку Сівку ледве перепливають коні. — Авт.), а те, що тече через Калуш нині, і річкою не назвеш. Причина — штучна зміна русла, і не тільки.
Хто ж прибирає річки?
У межах міста річки прибирає громада, — коментує начальник УЖКГ Калуської міської ради Юрій Рекунов. — Колись прибирали раз на рік — до дня народження вождя комунізму, а тепер — частіше, відповідно до розпорядження міського голови. Минулого року проведено роботи з поточного ремонту дамби на обвідному каналі Сівки на вул. Глібова на суму 10,5 тис. гривень, відновлення гідрогеологічного режиму та санітарного стану рік Сівки та Млинівки — на 20,64 тис. гривень. Очищено 5,3 км берегів Сівки та Млинівки, берегів міського озера та підвідних каналів до нього, а на лівому березі Лімниці встановлено 10 контейнерів для твердих побутових відходів ємкістю 0,75 куб. метрів.
Найсмішніше те, що, взявши прапор правдоборця, шукала у чиновницьких кабінетах тих, хто занехаює наші річки. А відповідь була в іншому місці: у чиновників нема грошей на догляд за річками, а у нас — нема культури. Коли ще людина була в залежності від річки (напувала худобу, ловила рибу, прала одяг, купалася. — Авт.), то дбала про неї, щоб не нашкодити собі. Тепер річки стали далекими і непотрібними, і ми самі з задоволенням і без настанов успішно вбиваємо їх — людці, які, за словами Еріха Марії Ремарка, “знають все на світі, і від Бога відрізняються тільки тим, що Бог знає все, а вони — більше за Нього”. Спільним горем для річок стало постійне забруднення каналізаційними стоками, стічними водами, вивозом сміття на береги річок. Нам необхідна вода, щоб жити. Річки хочуть жити без продукованого нами непотребу. Взаємовигідний бартер. Думаймо!
Використані джерела:
М. Коломиєць “Історія Калуша і Калущини у датах, цифрах і цікавих фактах”
В. Грабовецький. Історія Калуша
Г. Поважняк, М. Гніздовський “Експонати “Музею Старожитностей” в аспекті дослідження річки Млинівки”
Газета “Калуський нафтохімік”
