Калуш пересадити в кращий грунт, підживити, прикрасити, щоб можна було гордо сказати: “Оце моє місто!”

У Калуші відбулася вже третя за рахунком екскурсія, котра розпочиналася біля церкви Архистратига Михаїла і завершувалася старим калійним. Це тільки початок, з якого може з часом вирости щось вартісне не тільки для калушан.
Одна з перлин промислової історичної спадщини Калуша — старий калійний завод і його годинник | Фото: Артур Єфремов

Про перспективи та основні проблематичні моменти розвитку внутрішнього туризму в нашому місті ”Вікна” розмовляли з директором музейно-виставкового центру Уляною Паньо та старшим науковим співробітником меморіального музею “Калуська в’язниця” Богданом Яневичем.


— Відбулася уже третя екскурсія Калушем. Щоразу тих, хто хоче знати історію міста, збільшується. Багато задоволених і позитивних відгуків.  А як виникла така ідея?

Уляна Паньо: — Ми не раз проводили такі екскурсії для школярів, вони були менш успішні чи більш успішні. Але на ці три прийшли вже свідомі відвідувачі. І це найкраще, що могло статися, зважаючи на те, що ми не дуже вірили в успіх цього проекту. Хоча до недавнього часу було бажання зробити щось подібне. А потім якось Віктор Павлів теж озвучив пропозицію розробити кілька маршрутів і подивитися, що з того вийде.


— У свідомості громадян країни відчуваються зрушення. Оцей інтерес до міста, в якому живемо, можна пов’язувати з тими зрушеннями?

Уляна Паньо: — Однозначно Калуш зараз перероджується з отої нелюбимої дитини, про яку ніхто не хоче згадувати, люди ним починають цікавитися. Тому збільшується кількість екскурсантів, зростає число тих, хто читає про це в інтернеті, хто щось шукає, досліджує. Із маленької групки, яка була спочатку на форумі Калуш.інфо, осередком котрої був Юрко Онисько, виростає щось більше. Дуже відрадно, що приходять з дітьми. Це позитив як з маркетингової, так і з інституційної точки зору, бо ці діти будуть знати, що після обіду можна піти на екскурсію. Переоцінити значення цього факту майже неможливо.


— Донедавна побутувала думка, що в Калуші нема що показати. Але досвід показує протилежне. Скільки туристичних маршрутів можливо розробити? Чи є вже якісь сталі напрацювання?

Уляна Паньо: — У нас є уже розроблені екскурсії, там ще мінімум з десяток маршрутів буде. І це — лише містом. Паралельно ми розробляємо маршрути поза межами Калуша, які однак будуть починатися тут. Наприклад, екскурсія Чорним лісом бере свій початок у місті, а далі їдемо за його межі. Дуже складно розділяти той повстанський рух на місто і не місто. Врешті, тюрма всіх консолідовувала, оскільки в’язнів привозили і з повіту теж.


— Остання екскурсія завершилася на старому калійному комбінаті. На його територію сторонніх зараз не пускають. Чи були спроби домовитися з теперішніми власниками, щоби вони посприяли допуску туристів за прохідну, щоб екскурсія закінчилася повноцінним акордом?

Богдан Яневич: — Приміщення зараз поділені між кількома власниками. В одному із них функціонує ливарний цех. Цей власник погодився на співпрацю, навіть згідний відливати сувеніри на продаж. Старий калуський завод калійних добрив є одним із об’єктів, вписаних у маршрут “Калуський промисел”. Ми би мали заїжджати на Височанку, там би мав бути оглядовий майданчик, звідти — розповідати, дивлячись на завод і все місто, потім заїжджати на територію калійного і проходити нею, де мали би стояти стенди з фотографіями та інформацією, як то все працювало. Потім — заходити в ливарний цех, де туристам демонстрували б, як відбувається заливка. Вони побачили б, як виготовляється їхній замовлений сувенір на пам’ять. Стосовно самого калійного, то там не можуть нас приймати, оскільки будівлі цехів перебувають в аварійному стані і здатні в будь-який момент обвалитися. Потім маршрут би вів на Домбровський кар’єр, на новий калійний, на хвостосховище і так далі.


— Мабуть, як висловлювалися відвідувачі екскурсії, потрібна якась адекватна програма реставрації занедбаного комплексу калійного, ну, і взагалі, розвитку туризму?

Богдан Яневич: — Після другої екскурсії ми збиралися і говорили про це. Нас вже є десять чоловік у раді розвитку туризму, серед них Віктор Павлів та Леся Мартиненко, ще десять записалося. Ми вже почали працювати, навіть зустрілися з Михайлом Фільчинським і зараз розробляємо Програму розвитку туризму у Калуші, до якої можуть долучитися усі бажаючі. Новообраний міський голова Ігор Матвійчук з цим погодився, бо раніше ні про який туризм у місті навіть чути не хотіли.



Уляна Паньо та Богдан Яневич проводять екскурсію центром міста. Фото: Наталія Кожура


— Подейкують, що влада, насправді, серйозно зацікавилася можливістю внутрішнього туризму в нашому місті. Наскільки перспективне таке зацікавлення?

Уляна Паньо: — У зв’язку з тим, що Калуш має статус зони екологічного лиха, то претендувати вже на міжнародні програми буде важкувато. Але одна перемога у вигляді присутності депутатів на екскурсіях у нас уже є. Офіційні особи відвідують музей тому, що це є комунальний заклад і вони — його куратори. З депутатами завжди було гірше. Зараз щось зрушилося і народні обранці почали цікавитися його життям. І це добре, коли і виконавчий комітет, і міський голова, і депутатський корпус нічого не відкидають, а шукають шляхи порозуміння для вироблення стратегії. І те, що на офіційному рівні було виголошено бажання підтримувати вивчення історії міста і краєзнавчі дослідження, однозначно може привести до певних туристичних атракцій. Івано-Франківськ теж починав з нуля на цьому полі. Головне — вірити.


— Мешканців Калуша на екскурсіях більшає. А чи є можливість залучити, зацікавити відвідувачів з інших міст, сіл? Що для цього можна зробити?

Уляна Паньо: — Якщо калушани як мешканці будуть любити своє місто, а не тільки оглядатися, що хтось інший прийде і зробить щось за них, то це відчують і ті, хто сюди буде приїжджати. Це як із вазоном: пересадити в кращий грунт, підживити, прикрасити, щоб можна було гордо сказати: “Оце моє місто!” Тоді приїдуть інші на нього подивитися.

Скільки я помічала, коли приїжджають до нас відвідувачі, особливо зі Сходу — Харків, Дніпропетровськ і так далі — котрі нічого про нас не знають, завжди чую від них одне і те саме: “У вас всі дуже приязні”. Сучасна ситуація така, що є зацікавлення визвольним рухом. Люди, які раніше були далекі від того, готові відкриватися до нового, незалежно, звідки вони і якою мовою розмовляють. Вони їдуть до нас і хочуть знати, що тут відбувалося. Кияни, які замовляли екскурсії, зійшлися на тому, що у нас неймовірна промислова зона, а це “хвости”, сульфатнозбагачувальна, магнієвий завод. А це — величезний пласт, який все ще підйомний фінансово і все решта. Туди своїх стакерів — і є вже своя зона. І кому світять в очі прибутки Чорнобильської зони — ми не гірші.


— А як щодо інфраструктури Калуша? Адже без інфраструктури в туризмі далеко не заїдеш.

Уляна Паньо: — Калуш має непогану базу готелів і закладів громадського харчування. Турист має знати, що він сяде і спокійно дістанеться пункту призначення, а транспортне сполучення недосконале. Так само не треба відкидати прилеглі села, звідки людина може приїхати, подивитися на красоти Чорного лісу, а ввечері — вернеться до Калуша, де потрібно буде десь переночувати і повечеряти. Не варто забувати про соцмережі, де можна розповідати про своє місто. А яку охопність дає інтернет — це відомо всім. На цей момент Калуш має все, щоби привабити внутрішнього туриста. Зараз, у зв’язку із курсом долара, багато хто змушений буде забути про Туреччину, Єгипет і т. д., а поїхати кудись все одно хочеться. За годину їзди від міста починаються Карпати. Так, там немає жодної інфраструктури, але це є перспективні точки створення позашляхового туризму. У тій самій Британії існують такі центри, куди люди за великі гроші з’їжджаються на роздовбану дорогу, подібну до тої, котра веде до Жидачева, щоби поганяти. Їх цікавить цей рейсінг. Ми ж “вперлися” у смерічки і  полонини, а треба переходити вже до сучасності і в туризмі.



Фото: Наталія Кожура, Ірина Червінська


— У музейно-виставковому центрі останнім часом проводиться дуже багато цікавих заходів. Тепер — ще й екскурсії. Наскільки відомо, працівників у музеї не так багато. Як вдається усе встигати?

Уляна Паньо: — Насправді, існує проблема — це кадри. Богдан Яневич міг би багато зробити, в нього великий досвід, я щось трохи можу, Артур Єфремов (зберігач фондів арт-галереї. — Авт.) має багато хороших ідей, але ми є “одна людина в одному закладі”. Неможливо усюди встигнути. Якщо хтось із нас банально захворіє, то замінити просто нема кому. Тому кожна людина, яка приходить, привносить щось своє, якусь допомогу, і так справа буде рухатися, бо кожна нова людина — це новий світ, нові ідеї, врешті-решт, праця. Порівняно з музеєм в Долині, де в одному приміщенні може бути 11 працівників, калуські музейники розкидані по цілому місту — від музею Франка до виставкової зали, і нас лише п’ятеро. Тому прихід нових людей — це зажди позитив.

Розмовляла Ірина ЧЕРВІНСЬКА, оглядач