Її ім’я відоме далеко за межами України. Про вишивальницю з Зеленого та її музей написано і відзнято чимало статей та відеоробіт. Та й для широкого загалу верховинців «дитина гір, верховинська мавка», як називає в передмові до останньої книжечки пані Василину Василь Нагірняк з Верховини, особливого представлення не потребує. «Заслужена майстриня народної творчості України», «Майстриня народної творчості Верховинщини». Про це в соцмережі повідомляє журналіст Роман Клим, інформують "Вікна".
У творчій колекції зеленчанки ще добрих кілька десятків різноманітних відзнак: подяк, грамот, дипломів. А ще Василина Янушевська-Шкрібляк – учасниця всіх Гуцульських фестивалів, мистецьких заходів, Днів гуцульської культури.
«ВИШИВАЮ СЕРЦЕМ, А НЕ РУКАМИ»
Василинина хата-музей розташована у присілку Підугорський. Будівля чітко видніється з центральної дороги села Зелене. Зрештою, шлях до майстрині вам покаже навіть мала дитина. Потрібно перейти через кладку на Чорному Черемоші біля сільської ради, потім звернути праворуч і попри річку стежкою-зарінком прямувати хвилин десять до оселі вишивальниці, що розкинулася на мальовничій царинці.
Повідомляти завчасно про візит до пані Василини не було потреби, знаючи, що жінка завжди рада гостям, а тим паче вже звичним для неї медійникам. Єдиною засторогою було те, що, як розповіла місцева мешканка Ольга Сорич, котра проводила до майстрині, та недавно серйозно пошкодила ногу, і вона перебуває в гіпсі, тож усвідомлення того, що жінка не буде фист рада нашим відвідинам, набувало сенсу. Правда, в цьому довелося вмить «розчаруватись», переступивши поріг добротної дерев’яної хати, облицьованої ґонтою.
У коридорі в очі одразу кидається своєрідна галерея нагород і відзнак господині дому. Є тут і декілька вишивок, і літературні твори мисткині. Це, так би мовити, для «розігріву» відвідувачів.
– Славайсу, – вітаємось з майстринею.
– Навіки слава... Ни роззувайтеси, та йдіт май блишше! – жваво запрошує вишивальниця з сусідньої кімнати.
Всане на заваді пересуванню жінки в хаті, де кожен закуток грає барвами.
– Війна внесла корективи у житє українців, у тому числі й моє, – починає оповідати вишивальниця. – Навесні у мене в хаті також перебували переселенці: п’єть тижнів – одні, потому два тижні – инші. Прийшлоси, навіть, на дейкий чєс здоймити ототу велику рекламу мого музею у центрі села, коло клубу.
Переступаємо поріг однієї з кімнат. Тут хіба що стеля не вкрита роботами Василини. Буквально кожен сантиметр стін сіяє кольорами. Вражає! У вишивку вбрані і штори, і портьєри, накидки, подушки і ясики також милують око. Сюжети – найрізноманітніші, техніка виконання – також.
– Вишиваю серцем, а не руками, – продовжує екскурсію музеєм жінка. – У моєму музеї понад 300 робіт, з них великих, «широкоформатних» – бирше 20. Мене водно питают: шо вам найлегше вишивати? А я відповідаю, шо образи, бо то так і є. Ану, ходіт суда...
«...ТУТ ЛЮДИ ОДУЖУЮТ!»
Заходимо в сусідню кімнату, май більшу і за площею, і за кількістю вишитих робіт, серед яких переважна більшість картин на релігійну тематику.
– Ни повірите, але тут люди одужуют! – із захопленням розповідає вишивальниця. – Їкос прийшли до мене екстрасенси з Києва, шо їх зчєста по телевізору показуют, тай це підтвердили. Уни тримали йкіс рамки і тото в їх руках так сіпало, шо йой! Я запитала: то ви так крутите? На що уни відповіли, що «у вас тут така добра аура, серед цих образів люди зцілюються». У цій кімнаті, навіть, двоє дітей си зробило, – із пікантною ноткою у розмові і посмішкою на обличчі додала пані Василина.
– Напевне, серед сили-силенної ваших робіт важко визначити найулюбленішу, – ледь встигаю затиснути запитання у цікавезну розповідь майстрині.
– Відий, нема... Але, ні. Є. Це великий образ Матері Божої з Ісусиком. Борородиця сидит з Ним на лавици і тримаї на колінах голубів, тай пріде.
– Мабуть, і найновіший шедевр десь на підході? – намагаюсь вивідати у Василини найпотаємніші моменти.
– Так, але вона шє не дошита. Називатиметси «Угорскі Камені». Знаєте, – поспіхом переводячи розмову в інше русло, зізнається пані Василина, – я би хотіла, аби мене поховали там. Там дуже файно, туда би і після мої смерти туристи приходили. Йо-йо, я цілком серйозно...
– Першу свою картину пам’ятаєте?
– Аєкже! Я її вишила в десіть років. Це були дві дорожці. Тогди полотна ни було, я вишивала їх на мішковині. Тепер вони зберігаютси у Верховині, в Історико-краєзнавчому музеї «Гуцульщина».
ВАСИЛИНИН ДАР СЛОВА
Якщо плоди унікального хисту до вишивки Василини Янушевської багато людей вже бачили і чули, то про поетичні здібності, впевнений, знають набагато менше. А їх також уже назбиралося. Прем’єрною збіркою була книжка «Черемоша взір», потім «Ой, Карпати, рідний край», «На рушнику квіти розцвітуть». Останньою, наразі, четвертою, є «Казки пані Василини з Карпат». У збірці, яку видала письменниця, наголос зроблено на любові дітей до рідної землі, тварин і рослин, до батьків.
– Цей дар до мене прийшов їкос несподівано, – розповідає 74-річна жінка. – Далеко пізніше вид вишиваня. Спочєтку попробувала себе у поезії, а витак і спосібність до прози прийшла. Тай видкрию вам секрет: я підготувала нову книжку. Уна матиме назву «Спогади». Там буде багато оповідок про дитинство, сільських людий, мисливців, бувальщини, притчі, історії про відьом і медведів...
– У мене все так убрано, шо туристи кажут, що такого нігде ни виділи. Ну, а єк шє узнают, шо я пишу – то чюдуютци! Тай тому Янушевска интересна, мене і музей знає світ, – констатує непересічна зеленчанка.
Зазначимо, що Василина віднедавна пише вірші з приводу війни в Україні, зокрема, присвяти-реквієми полеглим Героям з нашого краю.
ДОЛЯ, ПРИСВЯЧЕНА МИСТЕЦТВУ
Попри розміняний наполовину восьмий десяток літ, Василина ще почувається у добрій путері. Жінка щороку сама обробляє город, заготовляє сіно на досить великій за площею присадибі. Зізнається, що Бог додає сили, вислуховуючи її молитви.
– Кажут, Господь, найперше, виконує прохання сиріт і одовиц, – продовжує співрозмовниця. – Я повдовіла двадціть років тому, хоча могла запросто вийти заміж вдруге, але цего не зробила, бо назавжди присвятила творче єство вишивці, фестивалям і Слову. Мене багато сватало чоловіків, мене показували по телевізору, книзі зарєдом бігали в Підугорске. Тож я одного разу добре подумала і рішила: а єкшо чоловік мене не пускатиме, скаже: «Сиди, бабо, в хаті!», – з долею правди віджартовує Василина.
Але незважаючи на завії долі, жвава гуцулка вважає, що життя прожила не марно. Вона – Творчиня з Великої Літери, харизматична горянка, котра прославляє Гуцульщину у світі і доводить, що себе ніколи не треба жаліти. Надбані незнищенні життєві цінності Василина Василівна з надлишком передала своїм дітям: Василь і Михайло – успішні підприємці, приймають біженців і допомагають армії, Марія працює лікаркою у військовому госпіталі в Мукачевому. Найбільше творчої ниточки «позичив» у матері син Іван, котрий працює художнім керівником у Зеленському будинку культури і дякує у місцевій церкві Усікновення голови Івана Хрестителя. Родину Янушевських звеселяють 11 онуків і 4 правнуки, з яких, сподіваємося, колись теж виростуть знані творчі особистості.
Втім, найвищим досягненням і позитивом жінка вважає Перемогу над ворогом, діждатися миру і зустрітися в товаристві зі сльозами радості. Багато з рідні Василини воюють на фронті, тож її прохання мають особливий зміст. Коли це трапиться, а це буде обов’язково, це стане найбільш знаковим і вистражданим у сенсі боротьби за волю мереживом барвистого життя Василини Янушевської-Шкрібляк.
Сьогодні, 6 січня, Василина Янушевська-Шкрібляк здибає на своїй життєвій стежині високий ювілей – 75 років!
"Давайте, привітаємо яскраву, нев’янучу вишивальницю і поетесу із Зеленого найщирішими словами Божої любові, подяки за неоціненний труд та красу надбань. Побажаймо їй здоров’ячка, багато років життя і залишити по собі ще не один вишито-словесний шедевр.Тож малюйте полотна нитками і вишивайте співаночки-веселки довго-довго.Хай Господь помагає. Многая літа, пані Василино!З ювілеєм!"— ідеться в повідомленні Василини Янушевської-Шкрібляк