Сергій Нігоян вважав себе калушанином

Калуський активіст, волонтер та учасник Євромайдану Володимир Іваницький пам’ятає останні хвилини життя українського вірменина Сергія Нігояна. Володимир спілкувався з Сергієм за годину до смерті. Пропонуємо його спогади про Нігояна.
Переглядів: 802
| Фото: gk-press.if.ua

«Сергій був комунікабельний, харизматичний, толерантний, тактовний і дуже подобався дівчатам. Щоб перебувати на Майдані разом з калушанами, Сергій нам доводив, що він теж родом з Калуша, розповідав назви вулиць, місцеві пам’ятки, цікаві факти про місто, і великим здивуванням було те, що Сергій виявився з Дніпропетровщини. Його батьки родом з Нагорного Карабаху, в Україні вони мешкали в селі Березнуватівка.

Сергій хотів вступати у виші Києва, зокрема в Інститут культури, творчі задатки і справді мав. Доволі скромний, утім, щойно розпочиналися сутички, намагався себе проявити на передовій. Ще 20 січня прийшов дуже чорний. Виявилося, Сергій підпалив останню беркутівську машину і від тих шин був майже закопчений, виднілися лише очі та зуби. Я казав йому йти помитися, але він вважав, що закопченість на Майдані виглядає дуже символічно. Спалення шин його так захопило, що він все мудрував, два дні мучився, як би то покотити шину у бік «беркутів» та так, щоб не просто кинути, а щоб вона докотилася і порушила їхній стрій. Я переконував його: «Як ти будеш котити знизу вверх? Давай, ми з часом укріпимося зверху на Інститутській і вже з хорошої позиції зможемо зробити те, що ти хочеш». А він каже: «Я наб’ю ще в шину дощок, щоб горіли, і так покочу!..»

Всі ночі на Майдані я чергував до ранку. В ту ніч Нігоян прокинувся десь о 3-й годині і прийшов до нас у намет. Почав ритися в речах, які кияни приносили, а там спеціально для нього такий картуз вірменський залишили. Він його одягнув, а я запитав, чому каску не бере. Він сказав, що вона йому спадає і незручна.

Виходжу на вулицю, Нігоян стоїть біля бочки, гріється. Почали з ним говорити, я запитав: як мама? Він сказав, що батьки його не розуміють, що він після останньої поїздки на Різдво заледве з дому втік. Казав, що жодної підтримки вдома не бачив, там на нього, як на білу ворону, дивляться. Так ми і проговорили десь до 4.45 ранку. Побачивши наших хлопців, які зібралися йти на Грушевського, щоб підтримати протестуючих, він мовчки, нічого не говорячи, повертається, знаходить шину за наметом, закидає її на плече і йде…

Трохи більше, як за годину нашого коменданта покликали на впізнання. Вже в приватному відео з моргу я бачив і білоруса Михайла, і його. У Сергія було справа поранення в голову і шию, і чомусь око було в крові. Найбільше крові було на голові. Каска би його не врятувала, бо вона була будівельною.

Опівдні я пішов туди, на місце загибелі, поставити свічку. Я навіть уявляю, з якого місця стріляли в них. Там було таке дерево, звідки беркути цілилися, а Нігоян виглядав з-за спаленого автобуса, куди шину кинути… І отримав кулю… Відстань між ними була 30-40 метрів. Кинути її він не встиг, після смертельного пострілу так і стояв на колінах, у куфайці і в тому картузі. Так, ніби хотів вірменський народ прославити.

З білорусом я не був знайомий, просто ми знали, що через 2-3 годинки ще одного вбили. Він у проміжку між двома обгорілими автобусами з дерев’яним щитом пішов хлопців прикрити. У Жизнєвського влучила куля-блондо. Це такий тип гумової кулі, як літаюча дубинка, вона має форму, наче чарочка. Але смертельною була не вона, він отримав металеву кулю прямо в серце, 12-го калібру зі зброї «Форт-500. Вона розрахована для зупинки транспортних засобів, пробиває радіатор та двигун. Як можна стріляти в людину такою кулею? Сергія Нігояна вбили з тієї ж зброї, тільки свинцевою картеччю до 8 мм. Кажуть, що міліціонери не знали, що їм заряджали, – брехня!

Сергій Нігоян – то невипадковий хлопець. Мені шкода, що така людина загинула. Здається, він багато користі приніс би своїм життям. Та Бог забрав його, напевно, як приклад пожертви, бо я вважаю, що його коротке життя є пожертвою майбутньому нашому добробуту, незалежності. Хлопець свідомо робив певні вчинки. Він нам, українцям, показав, як можна любити свою державу!

Ми на віче в Калуші прийняли рішення надати сім’ї Нігояна 12000 гривень, це з тих коштів, що люди збирали. Він був єдиним та пізнім сином у батьків: тато – Гарік, мати – Венера. Ми поїхали, вклонилися татові, бо почуваємо відповідальність за Сергія, адже він вважав себе калушанином», пише ”Галицький кореспондерт”.