Про це розповіла депутат облансої ради, педагог Оксана Тебешевська, інформують ”Вікна”.
Упродовж багатьох років працював педагогом, очолював літстудію міста Калуша. Нагороджений медаллю «Будівничий України».
Член Національної спілки письменників України, лауреат премії імені Ярослава Дорошенка. Автор збірок «Квіти для зава», «Гечі-печі поза плечі», «Під Карпатами місто», «Дві копи не снопів, а сонетів», «Коли сонет і різка, і кларнет».
— Це був щирий і доброзичливий чоловік, який любив “місто під Карпатами” і Україну, — згадує Оксана Тебешевська. — У нього було ще багато цікавих задумів, літературних планів, та не судилося... Не віриться, що нашого доброго товариша і побратима по перу вже немає. Наші щирі співчуття рідним і близьким. Царство небесне і вічная пам’ять.
Іван Павліха знайшов вічний спочинок у Нью-Йорку, де живуть його діти. Калушанин хворів, переніс три операції.
Довідка. Іван Павліха народився 1938 року на Холмщині (тепер територія Польщі), та по закінченні Другої світової війни сім’ю українського хлібороба було вивезено до України — в часі спецоперації «Вісла». Середню освіту Іван Павліха здобув в містечку Бібрка, що на Львівщині. Одержавши атестат зрілості у 1957 році, подав документи для вступу на географічний факультет, бо з усіх шкільних дисциплін найбільше любив географію. Не вступив. Восени пішов на військову службу. Служив у Естонії на острові Наргін. Віршував у армії російською мовою та друкувався в газетах Прибалтійського військового округу. Вищу освіту отримав у Львівському університеті імені Івана Франка (1961–1966), філологічний факультет, де приятелював з Романом Кудликом, Романом Лубківським, Романом Качурівським, Богданом Стельмахом. Вчителював після служби в армії та був директором школи в селі Нижня Яблунька, що у Турківському районі Львівської області.
З 1974 року перебирається до Калуша, працює викладачем ВПУ-7. Іван Васильович тривалий час очолював літературну студію «Карпатські акорди» (пізніше «Підгір ‘я»). Автор численних поетичних і гумористично-сатиричних публікацій в республіканських періодичних виданнях і колективних збірниках. Друкувався у газетах «Радянська освіта», «Робітнича газета», «Літературна Україна». 1979 року калуська міськрайонна газета «Зоря Прикарпаття» надрукувала вінок сонетів Івана Павліха «Вершить Калуш дійсність величаву».
У 1980 року «Літературна Україна» опублікувала статтю Іван Павліха «Нам треба голосу Тараса!». Згодом цю статтю передало радіо «Свобода». У калуському КДБ забили на сполох. Покликали автора на відверту розмову. Радили написати спростування, але Іван Павліха відмовився.
Став лауреатом поетичного конкурсу серед вчителів України у 1987 році.
У 2013 році Іван Павліха був нагороджений премією обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка імені Марійки Підгірянки за останню свою книгу «Дві копи не снопів, а со?..нетів».
