На Калущині запровадять премію імені Юлії Ганущак-«Галичанки»

У останній день січня в селі Довпотів на Калущині вшанували пам’ять лицарки Бронзового Хреста Заслуги, підпільниці ОУН, УПА, розвідниці, зв’язкової, референтки Українського Червоного Хреста (УЧХ) Станіславівщини і Дрогобиччини Юлії Ганущак, відомої під псевдо «Галичанка».
Переглядів: 647
Найстрашнішим моментом у житті Юлії Ганущак, наголосила її подруга по боротьбі 99-річна Катерина Гаврилів, була зрада на

З нагоди 105-ї річниці від дня уродин героїні в її рідне село приїхали просвітяни Калущини (голова — Леся Кирилович), союзянки (голова Люба Липовська), ветерани УПА, представники громадських організацій. Вшанувала свою подругу і 99-річна Катерина Гаврилів з Болехова, відома як підпільниця «Зелена».

Колядуючи, до могили Юлії Ганущак під духовним проводом місцевих греко-католицького і православного священників прийшли її односельчани. Очолив дружню ходу довпотівської громади і поминальну панахиду декан Войнилівський УГКЦ о. Мирон Ящук.

Юлія Ганущак була однією із тисяч українських жінок, які були задіяні в збройній боротьбі ОУН і УПА. Але, як неодноразово наголошували на заході, на відміну від багатьох дівчат, які йшли у підпілля за нареченими, чоловіками, братами чи рятувалися від репресій, Юлія Ганущак працювала в ОУН, передусім, через свої переконання. У цю організацію дівчина вступила в сімнадцятирічному віці — ще в 1932 році. На той момент вона вже два роки вчилася в платній Дрогобицькій українській гімназії імені Івана Франка при «Рідній школі», куди батько — дяк у Довпотові, — не зважаючи на скромні статки, віддав її відразу по закінченні семирічки. Як відомо, цей заклад став форпостом спротиву полонізації освіти.

Колишній організатор стрілецького руху полковник Українських січових стрільців, а на той час вчитель історії, географії й руханки Іван Чмола організував у гімназії два пластунські курені: 18-й — імені Івана Франка і 36-й — імені Ольги Кобилянської (згодом Людмили Старицької-Черняхівської). Пройшла школу «Пласту» і Юлія Ганущак. Участь у скаутському русі, який для тогочасної західноукраїнської молоді був стилем життя й давав можливість здобути альтернативні знання, вміння і навички, сприяла не лише патріотичному становленню Юлії, а й формуванню її організаторських здібностей. Деякий час наша землячка була курінною, координувала роботу різних гуртків, навчала молодших. У день її 105-ої річниці нинішні довпотівські школярі заспівали для присутніх пластунську пісню «Пусти ж мене, мати, до табору», яку Юлія Ганущак навіть на 80-му році життя весело наспівувала як добру згадку про щорічне таборування пластунів у Підлютому.

Відомо, що після закінчення гімназії Юлія працювала вихователькою в приватних садочках Калуша. У 1936-1937 роках пройшла однорічний курс навчання у Львівській вищій торговельній школі. Також дівчина займалася активною громадською роботою. Була секретаркою просвітницького товариства «Відродження» в Калуші. Організовувала юнацькі гуртки від «Рідної школи» і «Союзу українок» у селах на Калущині: Мостищі, Болохові, Березниці, Зборі, Верхні. Розробляла для них навчальні курси. Тоді ж уперше її оштрафувала польська влада, бо під час уроку історії назвала політику Польщі щодо Галичини і Волині у 1919-1921 роках загарбницькою.

Добре знайома зі страшними картинами більшовицького «раю», про які ще всередині 1930-х років разом із іншими оунівцями читала в знаменитому «Холодному Ярі» Юрія Горліса-Горського, гірко заплакала, коли у вересні 1939-го на Західну Україну прийшли перші совіти. З того ж таки вересня вона вчителювала у селі Верхня, потім — у Мостищі біля Калуша. Та вже з лютого 1941 року, після двох допитів у чекістів (дехто з «колег-педагогів» вирішив, що вона не досить старанно дотримується нових навчальних програм), перейшла у підпілля. Переховувалася в селах Верхня, Мостище. У травні 1941 року радянська влада репресувала її батьків як «зрадників батьківщини». Мати через п’ять років повернулася в Довпотів, а батько помер на засланні.

Великі надії Юлія Ганущак покладала на проголошення Акта відновлення української державності 30 червня 1941 року. Відразу включилася в активну працю: збирала від місцевого населення кошти на розбудову державних структур. Та невдовзі нацистська влада розпочала арешти активістів ОУН. Гестапівці провели обшук в орендованій нею квартирі в Калуші. Дівчина знову перейшла в підпілля.

З весни 1943 року до лютого 1944-го була провідницею жіночої сітки Калуського окружного проводу, потім — жіночої сітки і референтури УЧХ Станіславівського обласного проводу ОУН. Від січня 1945 року «Галичанка» стала першим референтом УЧХ новоствореного Дрогобицького обласного проводу ОУН. До її обов’язків входило: заготівля медикаментів, організація лікування поранених і хворих бійців УПА, облаштування підпільних шпиталів, медичне обслуговування населення в запіллі, організація санітарних вишколів. У співпраці з господарською референтурою ОУН вона організовувала допомогу сім’ям підпільників, збирала продукти й одяг для упівців. Крім того, організовувала курси пропагандистів і співпрацювала зі Службою безпеки ОУН, для якої дівчата виконували функції зв’язкових і розвідниць.

Найстрашнішим моментом у її житті, наголосила біля могили Юлії Ганущак її подруга по боротьбі 99-річна Катерина Гаврилів, була зрада найбільш довіреної людини. Мова йде про спекур’єрку Дрогобицького обласного проводу ОУН, яка здала її органам МГБ у Дрогобицькій області. Пані Катерина пригадала:

"Мене так не боліло, коли мене били більшовики, як зрада довіреної людини. Так завжди говорила Юлія. То її боліло все її життя, навіть, коли вона повернулася з тюрми".

99-річна Катерина Гаврилів вшанувала подругу по боротьбі. Фото: Юлія Тинда

Юлію Ганущак спочатку в Дрогобицькій, а потім у Лук’янівській тюрмі в Києві так «допитували», що вона частково втратила слух, який більше не відновився. 1 листопада 1946 року Військовий трибунал Київської області засудив її до 10-ти років таборів і п’яти років позбавлення громадянських прав. Відбувши 9 років, 7 місяців і 13 днів заслання в Мордовії, а потім — у Новосибірську, була достроково звільнена завдяки частковій амністії. У 1962 році Юлія Ганущак повернулася в рідний Довпотів інвалідом І групи з діагнозом «деформуючий поліартрит». Важко хворіла. Померла 5 серпня 1997 року — на 83-му році життя.

Хата легендарної Юлії Ганущак залишилася пусткою. Фото: Юлія Тинда

Подруга по боротьбі Катерина Гаврилів наголосила:

"Та, не зважаючи на хворобу, нестачу найнеобхіднішого (допомагали їй односельці й мешканці сусідніх сіл), Юлія Ганущак останні гроші переказувала на газети, допомагала будувати в Гошеві приміщення для перестарілих. Вона не переживала за бідність, в якій жила, вона переживала за ті умови, в яких була наша прекрасна Україна. Якби ми мали таких героїв, як «Галичанка», наша Україна була б найславніша в світ". 

Пані Катерина вважає, що життя, вислови Юлії Ганущак треба ставити за приклад, щоб люди схаменулися, щоб зрозуміли, що ми живемо в незалежній Україні, за яку боролося не одне покоління. Правда, не така нині Україна, за яку боролися і про яку мріяли Юлія Ганущак і її побратими. Але вона є. Тому, наголошує Катерина Гаврилів, мусить бути та довговічна виховна праця, яка б дала розум українцям, які живуть на такій багатющій землі, усвідомити, що нічого дорожчого на світі немає, ніж Бог і Батьківщина.

Декан Войнилівський о. Мирон Ящук зауважив, що могила Юлії Ганущак і тисячі могил інших героїв, і, на жаль, нові могили по всій Україні, мають бути патріотичною школою для нашої молоді, інтелігенції, для нашої влади і для кожного українця, і запропонував назвати вулицю, на якій проживала Юлія Ганущак, її іменем.

Голова «Просвіти» Калущини Леся Кирилович запропонувала зібранню прийняти звернення до депутатів Войнилівської ОТГ щодо запровадження премії імені Юлії Ганущак серед медичних сестер. Голова Войнилівської ОТГ Мар’яна Масляк запевнила, що місцеві депутати підтримають це звернення, пошанувавши світлу пам’ять нескореної землячки.

Дарія ОНИСЬКІВ, журналістка, краєзнавиця