За словами очільниці музею Марії Стеблинської, найбільше у музеї рушників із Бойківщини. Спершу це не був музей, а інтернаціональний клуб, який заснував майстер вишивки Михайло Покиданець у 1970 році. Згодом з плином часу та історичними подіями клуб перетворився у музей вишивки і одягу Прикарпаття. Музей проіснував до 1991 року, після чого очільницею музею стає Марія Мельник. За допомогою учнів, знайомих, друзів та небайдужих людей повнювалася музейна колекція експонатів. Основний акцент ставили на вишивку Прикарпаття різних регіонів, збирали багато рушників, сорочок. З 2019 року вчитель вищої категорії з української мови та літератури Марія Стеблинська стала керівником музею. Перед собою вона поставила завдання оновити і осучаснити музей, залишивши основу — вишивку і її генетичний код.
У етнографічному музеї знаходяться старовинні українські рушники, скатертини, народний одяг, глечики, ляльки-мотанки, писанки, галстуки, дерев’яні вироби, залізка, бамбетлі, хустки кінця XIX — початку ХХ ст.
За словами очільниці музею Марії Стеблинської, найбільше представлено вишитих рушників з бойківського регіону, частина — з гуцульського та Опілля. Небайдужі вчителі привезли рушники з Полтавської, Київської та Чернігівської областей.
Рушники різних частин України Марія Стеблинська охарактеризувала так:
"На західному регіоні переважають яскраві, насичені кольори, які передають природу, багатство Карпат, здебільшого це хрестики геометричної форми. Якщо звернути увагу на полтавські або київські рушники, то в них переважає рослинний орнамент".
Багата музейна експозиція і різноманітними вишитими сорочками — буденними і святковими, розповідає очільниця музею
"Буденна сорочка не дуже вирізняється багатством. Тому що колись люди не вишивали для того, щоб прикрашати себе, а носили лляний домотканний одяг для того, щоб тіло дихало і було зручно. Також є версія, що сорочка виготовлена із домотканного полотна не тільки практична, але й корисна, бо несе певні лікувальні властивості. Більш нарядні сорочки дівчата вишивали для того, щоб показати усю красу. Хочу додати, що колись сорочки не вишивалися зі схем. Вони вишивалися із пам’яті. І таким чином дівчина намагалася передати свою душу і генетичний код".
Цікаво й те, що коли дитина народжувалася її обов’язково замотували у чоловічу сорочку, бо вважалося, що жінка передає енергію свою з лона свого, а чоловіки таким чином повинні додати своєї енергії.
За словами директора Калуської ЗОШ І-ІІІ ступенів №5 Мирослава Кусня, впродовж останніх двох років почала активно поповнюватися музейна база різноманітними експонатами. Тому виникло бажання підняти музей на новий рівень, що і власне вдалося зробити.
"Ми запросили на огляд музею спеціаліста у цій галузі, завідувача калуської філії Івано-франківського центру туризму краєзнавства учнівської молоді Ольгу П’єх. Вона оглянула музей і музейні експонати зазначивши, що із такою базою музей може претендувати на звання зразкового музею. Ми представили наш музей історичною довідкою і фотографією, які б містили інформацію про естетичне оформлення, технічне оснащення, дотримання умов збереження, шифровку експонатів тощо".
Звання зразкового — найвище, каже Мирослав Кусень. Його потрібно кожних п’ять років підтверджувати, адже експонати музейні постійно повинні знаходитися у належному стані.
Варто зазначити, що зразковий музей повинен організовувати екскурсії. Цим і займаються учні-екскурсоводи школи та керівник Марія Стеблинська. Окрім того у музеї проводять майстер-класи, літературні вечорниці, відкриті уроки з образотворчого мистецтва та історії України. До речі, цьогоріч музей святкує своє 50-річчя.
