Олег Перегуда загинув поблизу села Богородичне Краматорського району Донецької області. Фото: Міська рада Олег Перегуда, випускник Державного податкового університету в Ірпені, з великими перспективами та можливостями, обрав свій особистий напрям діяльності — служити Україні та людям.
Пройшов АТО, був поранений, але в Україну прийшла війна і він знову став на захист Батьківщини.
Командир роти, Олег Перегуда, під час виконання завдання отримав контузію. Та в лікарні не залишився, а став у стрій.
Був потрібний, щоб врятувати життя побратимам ціною власного життя, інформує Калуська міська рада. Поховали бійця у рідному селі Пійлі.
Бійці нашої роти знали його під позивним "Скіф". Мав честь служити під його керівництвом, пише побратим Олега Перегуди:
"Спершу як командира взводу, потім роти. Скіф прийняв свій останній бій і завдяки його жертві багато наших хлопців залишились живі. Він часто ризикував собою заради нас. І неважливо, чи треба було лізти під кулі, артилерійські обстріли, чи йти проти вищого військового керівництва. Скіф завжди був за нас, а ми за нього.
На війні незалежно від обстановки він завжди зберігав холоднокровність і розсудливість, не втрачаючи при цьому сміливості. Поруч з ним ніколи не було страшно. В бою він нагадував генерала Джексона. Це той, який проігнорував кульове поранення, що отримав під час промови перед солдатами і ніби нічого не сталось повів їх в бій. "Моя віра забороняє мені боятись", — ці слова американського генерала максимально характеризують Скіфа. Хто з ним був, коли ми бились за міст і шматок дороги на бахмутській трасі, згадуватимуть, як він під час бою підняв слухавку і сказав спокійним, ніби спросоння, голосом: "В мене зараз бій, я потім передзвоню, все добре". Нам всім бракуватиме в ефірі його коронної фрази: "(позивний), єбаш їх!". Він завжди казав це, коли хтось з нашої роти виявляв ворога і було чим його дістати. Нам бракуватиме тебе, Скіф".
Слова співчуття висловив і ветеран бойових дій Андріан Волгін:
"Завжди позитивний, доброзичливий, привітний. Таким я знав тебе, та мав за честь бути знайомим з тобою, Скіф…
Нехай Тобі буде зараз краще, ніж було, коли Ти був серед нас...".
Староста Пійлівського старостинського округу Галина Гелега зазначає, яким був уродженець села Олег Перегуда:
"Красень, розумник, естет. Чудовий син, чоловік, брат, друг. Людина з великим серцем, яка понад усе любила Україну".
Війна забрала ще одного із найгідніших, зазначає Іван Відливаний, донечка якого була похресницею Олега Перегуди:
"Я ніяк не міг зібратися і заставити себе про це написати, я до тепер не можу усвідомити і прийняти цю втрату.
Я знав Олега з цивільної сторони. Він чоловік, на якого можна рівнятися. Холодний розум, зібранісь, гідність і честь були у всьому, що він робив. Він був першим, у кого я питав поради у "скользких" ситуаціях. Його безкорисніть зажди мене дивувала, у мене з часом назбиралось повно дрібниць, подаровних ним з словами "та тримай, пригодиться".
Прикро усвідомлювати, що наші найкращі люди мусять іти через чорну і підлу орду, для якої побутова техніка і унітаз то диво. Це зіткнення не просто двох культур. Це справжнє протистояння добра і зла. І Олег був втіленням всього світлого і людяного.
Похресниця Олега Катя каже, що її хресний "відпочиває на хмаринці". Вічна пам'ять Герою!
Фото Олега Перегуди з похресницею зроблено за 6 днів до війни
"Він загинув буквально через кілька годин після того, як ми попрощалися. Загинув незламним і нескореним. У бою, рятуючи своїм життям життя своїх побратимів.
Я пам’ятаю його, молодого хлопця, який у липні 2014 зайшов до намету нашого тоді ще не докомплектованого третього взводу.Він був чи не наймолодшим, але дуже швидко заслужив повагу як спражній командир. Бо завжди цінував життя інших більше за своє. Бо завжди ризикував більше за нас. Бо завжди був готовий боротися за своїх до останнього.Він був справжнім воїном. І взагалі, у всьому справжнім. Сміливим, кмітливим, організованим, розсудливим. Завжди йшов у бій першим і вів всіх за собою. Поряд з ним не було страшно. Коли у 2014 ми потрапили під обстріл при заході у Піски, я вже думав, що то наш останій бій. Але саме завдякі Скіфу ми вийшли тоді без втрат.Після вторгнення у лютому він вже того ж дня був у військкоматі. А потім разом зі своїми хлопцями гнав русню від Воскресенська до Снігурівки. Палив техніку окупантів в Херсонській області. Тримав позиції в Святогірську, коли інші відходили. Розбив кілька груп противника в контратаках біля Тетяниного та Богородичного, корегував артилерію та штурмував висоти, звільняв села та захоплював полонених.При цьому він був надзвичайно скромним. Якщо б він прочитав цей пост, то точно сказав би мені: “Та що то ти таке пишеш?! Нащо про мене? Ось напиши про хлопців краще”.Йому нічого і ніколи для себе не було потрібно. Але іншим він готовий був віддати останнє. І коли я ледве обмовився, саме він допоміг моїй родині отримати прихисток, коли вона вимушена була їхати з окупованого Бердянська.А ще він мав мрію. Він хотів побудувати реабілітаційний центр для ветеранів АТО. І займався тим з усією своєю завзятістю, вибиваючи землю та ресурси у місцевої влади, шукаючи донорів та об’єднуючи людей навколо.Він жив для нас і загинув заради нас. Я запам'ятаю його усміхненим, підспівуючим "Вова, їбаш їх блять", за кермом авто, десь на Луганщині. Ця війна дала мені щастя мати такого Друга та завдала нестерпного болю тепер, забравши його.Але ти все одно залишаєшся зі мною, Друже. Навіки. Знаю, що і там, на небі, ти будеш найкращим. Ти станеш командиром ангельского батальону та захищатимеш нас завжди.
Прощавай, Друже. Було честю знати тебе. Ми продовжимо твою справу і обов'язково переможемо. В пам'ять про тебе, про тисячі загиблих найкращих синів та доньок України".
Хто хоче та має змогу підтримати дружину "Скіфа", подаємо реквізити: 5167803231173852 (Ощадбанк), Перегуда В.В.
Як відомо, 14 червня у бою з російським окупантом поблизу села Богородичне Краматорського району Донецької області загинув Герой України Олег Перегуда, уродженець села Пійла. 31 березня йому виповнилося лише 35.
Був підприємцем. Після подій на Майдані на початку війни призваний до Калуського військомату на посаду начальника фінансової служби. У липні вступив до добровольчого батальйону Національної гвардії. У батальйоні був призначений на посаду командира взводу. За два роки виконував завдання у Попасній, Нижньому, Курдюмівці, Комишувасі. Був поранений, після чого повернувся дорому.
З початку повномасштабного воєнного вторгнення росії 24 лютого знову став на захист України.
З друзями-ветеранами в Івано-Франківську започаткували "Українську Розумну Автоматику". Разом розробили легендарну приліжкову панель для лікарень, яка містить систему виклику лікаря, світильники, доступ до Wi-Fi.
Останні п’ять років Олег з дружиною мешкали в Івано-Франківську. З метою допомоги ветеранам створили реабілітаційний центр реабілітаційний центр "4.5.0. Прикарпаття" для воїнів та учасників АТО. Цифри "4.5.0." військові використовують, аби повідомити, що все добре, все спокійно.