Юля Плисюк мріє побачити Монголію і презентувати місцевим мешканцям Україну. Фото зі сторінки у Facebook Мотоподорож “Дніпром” — до Байкалу” — один із перших подібних проектів, які реалізовують мешканці Прикарпаття. Іванофранківці Петро Буяк і Юлія Плисюк уже тривалий час готуються до подорожі на мотоцилі до озера Байкал. Мотоподорож має маршрут протяжністю 20 тис. кілометрів і цікаву культурну програму. “Родзинкою” експедиції має стати Монголія. А ось кінцевим пунктом — мальовниче озеро Байкал, де мандрівники планують не тільки відпочивати, але і — досліджувати природу, робити чимало фото і відео. Заплановано, що молоді люди вирушать із обласного центру вже у червні, а повернуться — за 4 місяці. Тож, у подорож пакують немало провізії, речей, потрібних у побуті, і — знань про виживання поза населеними пунктами. І коли Петро Буяк бере не себе чоловічу частину з підготовки — технічне обладнання мотоциклу, то Юлія Плисюк — виконує “жіночу” підготовку: вишукує цікаві рецепти, виготовляє сувеніри, підшуковує одяг. Чи важко жінці вижити далеко від цивілізації і як це зробити — туристка зі стажем і величезними планами на майбутнє Юля Плисюк розповіла “Вікнам”.
— Юлю, ти любиш готувати у похідно-польових умовах? Може, підкажеш рецепти страв? Яку участь приймаєш у процесі приготування шашлика?
— Як не дивно, у польових умовах я готую навіть частіше, ніж удома, і робити це просто обожнюю! У похідних умовах страви повинні мати мінімум простих інгредієнтів, з яких можна швидко і легко приготувати. Я можу приготувати на вогнищі навіть манну кашу на згущеному молоці. І — і без грудочок! (Сміється. — Авт.). Та все ж найбільше я люблю готувати супи, адже гаряча ситна рідина зазвичай найприємніше поглинається організмом після важкого дня. Жодних особливих рецептів не маю, просто намагаюсь додавати більше овочів, щоб у стравах було вдосталь і поживних речовин, і вітамінів.
Я народилася і кілька років прожила у Грузії. Тому не можу байдуже ставитися до шашлика. Хоча цього року поки що шашлики на природі не пекли, бо всі сили спрямовуємо на підготовку до експедиції “Дніпром” — до Байкалу”. А у тому, що стосується шашлика, дотримуємося правила, що головне — не кількість, а якість. Тому вважаємо, що ліпше раз зробити шашлик із нормального м’яса, ніж п’ять разів смажити сардельки.
Хоча у Грузії я росла лише перших три роки, але, мабуть, через воду ввібрала у себе головний закон приготування шашлика — справа ця чоловіча! Тому у цей процес я ніколи не втручаюся. Щодо секретів, рецептів, то навряд чи вдасться вам вивідати їх у грузина (Сміється. — Авт.). Від батьків знаю точно, що найважливішим є вибір м’яса. На Кавказі віддають перевагу баранині. Далі — маринад. Звісно, — без жодного майонезу чи оцту. Лише — цибуля і духмяні трави. Що-що, а трави і спеції у Грузії обожнюють і вміють дійти з ними до ладу. Смажать шашлик лише на вугіллі із виноградної лози. Ну, і завершальний акорд — це соус. Їх є також безліч видів, із найнесподіваніших інгредієнтів, наприклад, із, барбарису, ожини, винограду і горіхів. Моя мама привезла в Україну дуже багато рецептів. Але найбільше у нашій сім’ї любимо ткемалі — кислий соус із однойменних слив й аличі. Хоча, на жаль, справжня слива ткемалі на Прикарпатті не росте. Ми з мамою її замінюємо на аличу. Це — допустимо.
— Які продукти береш із собою у поїздку і який продукт є найбільш “стратегічно важливим” у дорозі? Що найбільше хочеш спробувати із кухонь тих країн, які маєш намір відвідати?
— У мотоекспедицію на Байкал ми беремо стандартний набір туриста: крупи, консерви. Адже це — універсальні продукти, з яких можна приготувати ситні перші, другі страви і “компот”. Це і буде нашим недоторканим запасом. Ну, а поточні запаси провізії поповнюватимемо через кожних кілька днів у крамницях. Із мого досвіду походів Карпатами, щоб продовжити життя продуктам, треба просто якомога менше пакувати продукти у поліетилен. Його варто замінювати фольгою.
Крім того, звичайно, беремо із собою сало, але більше на гостинці, ніж для себе. Ну і, звісно, заготовляю сушені овочі, але це теж не для нас — із них готуватимемо борщ, щоб частувати місцевих мешканців. Хочемо показати всім, яка Україна смачна!
Окрема історія — монгольська кухня. Звісно, коли дізнавалися про неї, це цікавило чи не найбільше. Коротко кажучи, монголи їдять молоко і м’ясо в усіх можливих варіантах. Із молока готують десятки різних страв: й основних, і десертів, і навіть чай. Та що там, навіть домашній алкоголь роблять із молока. Щодо м’яса — теж цікаво. Забиваючи тварину, вони, можна сказати, з’їдають її повністю. У хід ідуть усі потрохи, і навіть шкіра. А найбільшим делікатесом, найвишуканішою стравою є козяча голова. Взагалі-то я — не надто великий любитель м’яса, споживаю його обережно, тільки деякі види. Але ось нещодавно в Ужгороді скуштувала жаб’ячі лапки. І тепер розумію, що у Монголії просто зобов’язана спробувати все, і морально до цього я вже готова.
До речі, планую засушити м’ясо за монгольським рецептом. Кажуть, що так воно не псується взагалі!
— Ти вчишся виготовляти сувеніри, які ви даруватимете в експедиції. Які це сувеніри? Який улюблений “жанр”?
— Дівчата із школи хенд-мейду “Баобаб” рекомендують нам за сувеніри браслети із бісеру. По-перше, така прикраса підійде і чоловікам, і жінкам, і дітлахам, а по-друге, це, дійсно, дуже давнє мистецтво українського рукоділля, яке чудово ілюструє українські традиції та культуру.
Крім того, для дітей ми виготовимо ляльки-мотанки. У принципі, такі ляльки робили і в Азії, зокрема, у Росії, Киргизстані, Узбекистані. Але українська мотанка має свої національні особливості. Тож, вважаємо, що це буде гарним символічним подарунком. Браслети з бісеру я вже навчилась робити, а от ляльку-мотанку — ні. Хоча, насправді, дуже давно про це мрію. Тому обов’язково долучусь до майстер-класу, який проводитиме “Баобаб” 10-11 травня в обласному центрі — у рамках святкування Дня міста. І — відразу візьмуся за роботу. Адже невідомо, скількох людей зустрінемо у дорозі. Просто візьмемо так багато сувенірів, як зможемо. Із Монголії і Казахстану, звичайно, також привеземо подарунків і друзям, і родичам. Які саме — там побачимо. Я знаю, що найпопулярніші у них вироби із шкіри, зокрема, тапочки. До речі, залюбки взяли б вишиванки. Але вишитих сорочок поки що не маємо. Хіба що хтось подарує.
—Чи можеш ти на чотири місяці відмовитися від суконь-підборів? Яка улюблена річ у гардеробі, яку обов’язково візьмеш із собою у дорогу? Що із мотоекіпірування було для тебе найважче підібрати?
— Підбори я зовсім не ношу. І, взагалі, в одязі мені найважливіші зручність і функціональність. Власне, тому я дуже люблю туристичний одяг і ношу тільки його у будь-яких мандрах. Це мама дяді Фьодора із мультфільму “Простоквашино” брала на курорт п’ять суконь, і поки кожну не “вигуляє”, не поверталася. А мені від гардеробу потрібно тільки, щоб він захистив від травм, не дав змокнути, змерзнути, перегрітися. Не відмовлюсь я лише від своїх улюблених кедів-конверсів. Обов’язково візьму з собою, у них ноги відпочиватимуть під час зупинок.
Щодо мотоекіпірування — для мене дуже важко знайти мотоштани за розміром. Не знаю, чому, вони зазвичай короткі і дуже широкі. Та у нашій подорожі нам із цим допоможе одна з американських компаній — до виїзду вони обіцяють нам надіслати повні комплекти мотокостюмів. Та я все одно переживаю, чи підійде він мені за розміром.
— Ти можеш самотужки поремонтувати мотоцикл? Чи були випадки, коли таки доводилося ремонтувати? Чи сідала коли-небудь за кермо “Дніпра”?
— На щастя, такої потреби у мене немає. Адже Петро справляється із цим відмінно. Та і не дозволив би. Транспортний засіб повинен ремонтувати тільки власник! Звісно, часом допомагала Петрові — подати якийсь інструмент, десь щось притримати, притиснути, тому знаю, що тут потрібна дійсно “груба” чоловіча сила. Та деколи третя рука незамінна, і я вважаю, що я — добрий помічник, адже теоретично більш-менш обізнана із будовою “Дніпра”. Колись дуже цим цікавилася. І навіть знаю всі інструменти.
Звичайно, Петро навчив мене їздити на “Дніпрі”. Я навіть декілька разів їздила вулицями Івано-Франківська. Мені це надзвичайно подобається, та, звісно, у майстерності я ще дуже відстаю.
— Чи є місце, куди найбільше хочеш потрапити під час мотоекспедиції?
— Мене приваблює саме Монголія. Я дізналась особливості цієї країни, практично, лише тоді, коли Петро запропонував туди поїхати. Багато читала, дивилась фільми — і вона мене зачарувала. Я дуже хочу побачити все на власні очі і зрозуміти, як в одній країні можуть поєднуватися безкрайні степи із однією юртою на сотні кілометрів, де люди вирощують худобу і пересуваються лише кіньми чи верблюдами, і столиця із хмарочосами, та найсучаснішими авто і мотоциклами. Я не мрію побувати у конкретній місцині. Просто мрію побачити ці неймовірні пейзажі і потрапити в оселю кочівників, які живуть, використовуючи, водночас, столітні традиції і ремесла, і новітні технології — сонячні батареї та супутникові антени.
— Ти з Петром розподілила обов’язки, які будете виконувати на час експедиції? Що входитиме до твоєї компетенції?
— У принципі, ми все будемо робити разом і по черзі. Фотографувати і знімати відео — обоє, вести записи, щоденник — також удвох. Я знаю англійську, тому спілкуватимусь із іноземцями, де буде така потреба.
— Дякую, Юлю! Щасливої дороги і хороших записів у щоденник та до збірки рецептів!
Розмовляла Юля БАЛІЦЬКА, журналіст
