Казахський хліб — лепьошка — дуже смачна штука. Фото Петра Буяка 21 червня ми прибули у нову столицю Казахстана — місто Астана!
Чесно кажучи, я вже і не пригадаю той довгий ланцюжок, який з’єднав нас із цим чудовим мотомандрівником Генадієм. Але ми були дуже раді, коли він нас зустрів, адже це означало, що ми зможемо детально познайомитись із містом, до того ж Геннадій виявився дуже приязним і цікавим чуваком!
Оскільки опівдні була страшенна спека, ми на вулицю носа не висовували і поки що просто підкріпилися. Казахський хліб — лепьошка — дуже смачна штука.
А ввечері у Геннадія були невідкладні справи, тож він нас передав у надійні руки своїх друзів Максима і Галини і вони на машині повезли нас подивитися вечірню Астану.
А я вам скажу, тут є на що подивитися навіть ввечері. Спочатку ми поїхали у один популярний торговий центр. Цікавий він тим, що будівля виконана у вигляді шатра і вважається найбільшим шатром в світі.
А далі нас повезли по найбільших видатних місцях міста. Тут просто величезні площі, всюди фонтани, танцюючі, співаючі... Усі будівлі надзвичайно красиво підсвічені. Місто просто вражає, та що тут казати, дивіться самі.
Втомлені, але щасливі.
А наступного дня ми пішки пішли оглянути всі цікавинки при денному світлі. Перше ж, що мене вразило, як велосипедиста — ПРАВИЛЬНО зроблені з’їзди із тротуарів!
А Петру сподобалася попа якогось казахського солдата:)
Далі знову ж приємно вразило те, як облаштовані автобусні зупинки. Вони відокремлені від основної дороги, тож посадка-висадка пасажирів абсолютно не впливає на дорожній трафік. Також тут заведено ловити приватну машину. Мабуть, це дуже зручно, але дуже дорого! Наприклад, з нас захотіли понад 40 гривень.
Ми вирішили дочекатися автобусів. Чекати довелось не довго. І громадський транспорт теж приємно здивував. Автобуси красиві, чисти, водій і кондуктор акуратні і ввічливі і вдягнені у красиву охайну форму.
Нам кондуктор підказав, де краще вийти. А взагалі кожна зупинка також попередньо оголошувалась.
Далі ми приїхали до пункту призначення — океанаріуму, і мені знову ж таки одразу кинулись в очі велостоянки.
А ось так виглядає океанаріум. Це дуже популярне місце для проведення часу цілою сім’єю. Ціни для нас виявились трохи кусючими: близько 85 гривень за квиток. Ми подумали, що краще відвідаємо декілька музеїв і пішли далі.
Тож ми пішли до Атакенту. Це місце, де в мініатюрі представлені усі куточки Казахстану. Якщо у вас немає можливістю подорожувати по всій країні, ви можете прийти сюди - і побачити Казахстан від найдавніших років до сучасності, від релігійних споруд до технологічних чудес буквально за дві години. На підході до музею майорить величезний державний прапор.
При вході розташована довідкова інформація і все, чим країна пишається.
А далі починається найцікавіше: усі історичні споруди, усі пам’ятки архітектури, важливі сучасні будівлі і все-все, що варто знати про Казахстан — представлено тут у мініатюрах.
Є тут навіть аналог пам’ятнику Тарасові Шевченку на березі міні-Каспійського моря
І інші цікаві споруди. Цей музейний комплекс величезний. Тут можна гуляти біля двох годин.
Щодня в Астані працюють дорожні служби, які доглядають за благоустроєм міста. Оскільки клімат посушливий, тонни води використовують для поливу зелених насаджень.
А далі ми піднялися на ще одну відому споруду — Байтерек. Ви його бачили на нічних фотографіях, така свічкоподібна будівля із кулею нагорі. Ось який неймовірний вид відкривається із цієї кулі.
Всередині — теж не менш красиво.
На самому вершечку розміщено ось така пам’ятна “споруда”. Кожна ця дощечка-проміньчик — свідчення дружби із світовими релігіями, що символізує головну мудрість казахстаньскої держави - толерантність між усіма національностями і віросподіваннями.
А це — ще один символ нації — відбиток від руки президента Нурсултан Назарбаєва. Люди кладуть руку зверху і загадують бажання. Кажуть, що збувається.
Навколо цього постаменту був просто неймовірний ажіотаж, черга, що не мала кінця.
Оглянувши ці цікавинки, ми повернулися додому, де нас уже чекав Геннадій.
Він та його друг Олександр провели нас за межі міста.
Геннадію, дуже дякуємо тобі за допомогу і час, проведений з нами!
Ми поїхали далі, у напрямку Караганди. Ландашфти змінювалися, з’являлись такі любі нашому погляду пагорби. З’являлось все більше будиночків і садочків, схожих на українські. Стало відчутно, що тут “наших” буде все більше.
Не встигли ми доїхати до місця зустрічі із друзями, як нас взяли в полон:) Карагандинські байкери, які власне і допомогли знайти нам нічліг в Астані, зупинили нас просто на трасі і без чаювання відпустити не хотіли!
Так ми дістались до Караганди, а що було там — читайте в наступних постах. До зустрічі!
Усі публікації чотиримісячної подорожі від романтичних верниголів із Прикарпаття читайте у спеціальній темі “Вікон” ”Дніпром до Байкалу”.
