Краматорськ став наповнюватися дитячими голосами. Це, мабуть, найяскравіший доказ того, що Краматорськ воскресає. Оживають дитячі майданчики у скверах, відкриваються двері магазинів іграшок, і в парках почали працювати атракціони, інформує ”Велика Епоха”.
Місто швидко «зализує свої рани». Прибрані величезні барикади і загородження навколо мерії, закопані рови, зарівняли воронки від снарядів, залатали дірки на асфальті, вичищаються тротуари і квіткові газони.
З вулиць та площ забрали на звалище остови згорілих тролейбусів, маршруток, автомобілів, мішки з піском і величезні блоки, які перекривали рух транспорту. Вимели до чиста сміття і мотлох, нібито нічого й не було. Одна за одною розкриваються вітрини банків, бутиків і аптек, упорядковуються фасади будинків, під’їзди й вікна, пошкоджені осколками снарядів. Але наскрізні пробоїни, зруйновані квартири, дахи та стіни будівель ще чекають своєї черги. Тут потрібен капітальний ремонт.
Налагоджується робота міського транспорту; спочатку відновили автобусні маршрути, потім пішов тролейбус першого маршруту, через місяць налагодили роботу другого маршруту.
Черга за водою
Черга за гуманітарною допомогою
У місто дали воду. Краматорськ жив без води в цілому близько двох місяців, а деякі райони і того більше. Але був організований розвіз безкоштовної води по різних точках. І як у кадрах старої військової хроніки, люди приходили з бутлями за водою, ставали в чергу і чекали. Але жителям Краматорська гріх скаржитися на свою долю, знаючи про те, як жорстко і важко було в сусідньому Слов’янську. Там городяни стояли в черзі навіть за водою «з небес», благо, дощі йшли весь час.
Часті зливи змивають з міста весь бруд. Навіть повітря і те стає чистішим. Посвіжіла зелень дерев, пахнуть квіти, піднялася трава по коліно — ніхто не стриг, не упорядковував сквери.
Повертаються птахи. Співають на всі лади. Адже довго мовчали. Сороки, ворони, голуби зникли з міста, або причаїлися: не було видно. Залишалася тільки перната дрібнота — горобці, синиці.
Прибирання газонів
Багато жителів міста виїжджали — хто куди, аби подалі від вибухів мін і снарядів. Кожен день автовокзал був повний людьми із дорожніми сумками, баулами, валізами. Залізниця була блокована, тільки відремонтований вокзал стояв порожнім, незатребуваним. Тому єдина надія була на автобусне сполучення. І потік людей на автостанцію не вщухав до вечора. Враження таке, що виїхали всі.
У той час в місті було багато покинутих собак — господарі, що залишали місто, не могли їх взяти з собою. Цуценята збивалися в зграю, шукаючи підтримки, не вміючи жити на волі. Ніхто їм не приносив їжу, ніхто не хотів приголубити.
Очевидці кажуть, собаки плакали, коли обстрілювали район Станкостроя, коли повітря і земля стрясалися так, що скло деренчало у вікнах за кілька кілометрів від пострілів. Дісталося і тваринам. Але тепер і в собак теж життя полегшає: господарі повертаються.
Перед поворотом подій, перед самою кульмінацією здавалося, що місто вимерло, що нікого не залишилося. Особливо неприємно було увечері. Коли на небі не було місяця, Краматорськ занурювався в непроглядну пітьму. Зараз спогади про це — як кадри із фантастичного фільму.
Люди, що залишалися в місті, сиділи під замком своїх квартир із заклеєними навхрест вікнами, як у минулу війну. Лише тільки починало сутеніти, старі щільно зашторювали вікна, і навіть світло боялися включати, щоб не привертати увагу.
Аптека працює, але вікна ще «сліпі»
Підготовка магазину перед відкриттям