«З 4700 військових 51-ї механізованої бригади повернулися, може, 800. Де інші — ніхто не знає», — Михайло Мотулько

Мешканець села Верхня, що на Калущині, військовий 51-ї механізованої Володимиро-Волинської військової бригади Михайло Мотулько пройшов пекло Ілловайського котла і повернувся додому у відпустку. Його бригаду зараз розформовують, натомість формують нову. З бійців бригади з війни повернулася, може, шоста частина. Де інші, каже Михайло Мотулько, ніхто не знає.
Переглядів: 1031
Михайло Мотулько на сесії районної ради. | Фото: Оксана Пілянська

Невисокого зросту, 25-річний Михайло Мотулько впевнено протиставляє свої думки іншим. Змучений на вигляд, очі — почервонілі, запалені. Михайло Мотулько — один із тих, хто дивом уцілів в Ілловайському котлі. Прийшов у відпустку на 20 днів. Повертатися на війну не хоче, але — мусить. Хоча, куди повертатиметься, ще не знає: президент Петро Порошенко ухвалив рішення про розформування 51-ї бригади, “зважаючи на кількість загиблих бійців та провалів на фронті”. Бійців 51-ї бригади обстрілювали бойовики під Волновахою, Металістом, Ілловайськом.

— Нас у бригаді було приблизно 4700, назад повернулися, може, 800. Де інші — ніхто не знає, — каже Михайло Мотулько.

Найбільша проблема на війні, каже хлопець, не нестача зброї чи техніки, взуття чи одягу, а — відсутність нормального командування. Саме із діями командирів він пов’язує велику кількість втрат української армії.

— На День Незалежності ми розташувалися під Іловайськом — за 4 км від міста. Іловайськ вже був майже наш — ми тримали позиції. Близько 6.00 по нас почали стріляти з «Ураганів». За третім залпом снаряд розірвався просто перед нами. Ми відступили на 2 км. Через 5 хвилин нас знову обстріляли. Ми не бачили хто стріляє і звідки. Від’їхали знову на 2 км. І знову по нас стріляють. Як тільки ми зупинялися на місті, буквально за лічені хвилини починався обстріл наших позицій. Річ у тім, що над нами постійно літав безпілотник, який передавав наші координати. Ми зверталися до командування про те, щоб безпілотник — збили. Якби на наше прохання зреагували, ми б могли самі хлопцям зробити коридор, жертв було б набагато менше.

Михайло під час цієї розповіді починає хвилюватися. Він розповідає: як тільки почалися події, зник  зв’язок із двома командирами, зокрема - і з командиром артилерії першого батальйону тактичних дій, через якого здійснювалося командування.  Не відповідала ні рація, ні мобільні телефони. Командування й досі «поза межею досяжності».

— Ми завернули у лісопосадку, прочекали там дві доби. Залишилися самі. Не знали координат, куди стріляти, що робити. Бачили танки — вісім штук — за селом Стила. Вони були націлені на дорогу — щоб розстрілювати наших військових і техніку, які по тій дорозі будуть рухатися. Нас не помітили і це було якимось дивом. Ми щовечора переїжджали з місця на місце. Добралися до Оленівки. На дорогах бачили наші пусті БТРи. Стільки людей загинуло…Тиждень до Іловайська стягували наші війська. Наприклад, якщо ми працювали однією батареєю, то туди підтягнули ще одну — і так по інших військових частинах. А тоді їх просто розстріляли.

Серед командування є і професійні та людяні, — каже Михайло Мотулько. З теплотою згадує про командира батареї, який не “купився” і не здав позиції. 

У складі 51-ї механізованої бригади Михайло Мотулько пройшов Амвросіївку, Піски, Оленівку та інші населені пункти Донецької та Луганської областей. За військовою спеціальністю Михайло — навідник-артелерист, пройшов строкову службу в армії. До війська був мобілізований на початку квітня — до Володимиро-Волинської військової частини. На збори мав лише ніч. Навчання тривало приблизно півтора місяця. З Володимиро-Волинська військових перекинули на Рівненський полігон. А потім вони потрапили на Схід.

Михайло каже: тут — все інакше. Ніби інший світ, а люди живуть зовсім іншими життям.

— Там на Сході собі кожна людина біля дому бліндаж риє, думаю про небезпеку, старається якось себе убезпечити. Тут люди не живуть війною. До цього було важко звикнути.