| Фото: http://www.radiosvoboda.mobi/ 20 липня українці підняли Державний прапор України над Попасним Луганської області. 29-річний Олег Івахнюк, який воював у лавах батальйону “Донбас”, звільняв місто разом із побратимами. Операція у Попасному пройшла успішно, однак, в одному із житлових кварталів потрапили у засідку. Озброєна група терористів стріляли із кулеметів. Олег потрапив під обстріл.
— Йшли у Попасне. Мене там і поранили. Почалася стрільба, ми потрапили в оточення. Дякую хлопцям, які несли мене кілька кілометрів. Не залишили, хоча у них теж стріляли. Якби не вони, я би там залишився — це точно, — розповів Олег Івахнюк “Громадському телебаченню”.
— Хлопці його несли приблизно 3 км, — розповідає друг Олега Іван Качмар. — При цьому вони теж отримали поранення, але його — не залишили.
Про те, що друга поранено, Іван дізнався буквально за кілька годин — коли Олег був дорогою до Артемівської лікарні. Там Олега прооперували: лікарі витягнули частину куль. Решта куль та осколків витягували медики Харківського центрального госпіталю Північного округу Збройних Сил України. Олег Івахнюк дорогу з Артемівська до Харкова пам’ятає погано, оскільки часто втрачав свідомість. А коли у Харкові опритомнів, здалося, що він — у Калуші. Бо побачив поруч Івана Качмара.
Іван з Олегом знаються ще зі школи — навчалися у паралельних класах ЗОШ №3. А потоваришували вже на Майдані: Іван там був з 1 грудня, Олег — приїхав на тиждень пізніше.
— З Харкова Олега мали доправити до Києва, але виникли проблеми — не було “борта”. Тому почалися розмови про Вінницю: медики вирішили, що Олега можна відправити на лікування туди. Я не дав. Довелося викручуватися і ми сказали, що Олега чекають у Києві. Його, справді, там чекали. Але нам довелося побороти проблеми із його перевезенням, — розповідає Іван Качмар.
Лікарі харківського госпіталю ставилися до поранених в АТО неоднозначно: були медики, які геть не вважали українських військових визволителями.
З військового госпіталю Олега Івахнюка переправили до лікарні МВС у Харкові, профіль якої — лікування гострих інфекційних захворювань. Пораненого калушанина просто “глушили” знеболювальним. У цьому полягало все лікування.
Малюнок Володимира Безрукого
— Його треба було витягувати, — каже Іван Качмар. — Допомогла ведуча “Громадського ТБ” Настя Станко, з якою ми зналися ще з Майдану, та харківський “Ультрас”, який допоміг знайти нам лікаря. Старенький військовий хірург оглянув Олега і сказав: його треба терміново везти до Києва.
Українська діаспора допомогла коштами на транспортування Олега Івахнюка з Харкова до Києва. Перевезення “швидкою” обійшлося приблизно у 6 тисяч гривень. З 24 липня Олег Івахнюк лікується у хірургічному відділенні Центрального військового госпіталю Збройних сил України.
У Олега — три поранення: у бедро — кулею калібру 12,7 мм, та у ногу — кулями калібру 5,45 мм. За словами Івана, у Харкові Олега трохи “запустили”: у нього почали відмирати тканини на нозі. Плюс до того вогнепальні поранення часто інфікуються, що ускладнює лікування.
Досі Олег Івахнюк переніс 16 операцій: дві з них — ще до того, як потрапив до Києва. 2 вересня, після котрогось із N-их оперативних втручань, Олегові відняло ноги. Спочатку лікарі говорили, що це — тимчасово і мине за кілька днів. Потім термін продовжили до кількох тижнів. Однак, чутливість нижньої частини тіла — не відновлювалася.
Біля Олега “позмінно” чергують мама, його дівчина та Іван Качмар. Майже два тижні Олега Івахнюка відвідує приватний масажист. Сеанс масажу коштує півтисячі гривень. Результати — мізерні, але у рідних з’явилася надія: Олег почав відчувати дотики до ноги. Медики військового госпіталю розводять руками і не можуть пояснити, чому Олег перестав відчувати нижню частину тіла. Хоча, каже Іван Качмар, може, й відчувають провину, бо лікарські відвідини до палати хворого звелися до мінімуму.
Єдиний вихід, який бачать рідні із ситуації, це — лікування за кордоном. За словами Івана Качмара, нині ведуться перемовини із клініками США, Німеччини та Латвії. З латвійської клініки вже днями до Олега має приїхати лікар, щоб на власні очі оцінити стан пацієнта. Станом на сьогодні рідні ще не знають, який саме медичний заклад за кордоном візьметься за лікування Олега і скільки це коштуватиме.
АТО І ПІАР
Ближче до виборів в лікарняній палаті Олега — побільшало відвідувачів. Приходять політики — кандидати у нардепи, обіцяють матеріальну допомогу і сприяння у лікуванні за кордоном. І — йдуть. А Олег і досі — під опікою вітчизняної медицини. Відтак, практично перестав приймати телефонні дзвінки і — вірити обіцянкам. Хоча, дуже близько до серця приймає чужий біль і горе.
Іван Качмар ”Вікнам” розповідає: почувши про те, що біля Щастя загинув 42-річний мешканець Калущини Василь Боднар, Олег одразу ж віддав 10 тисяч гривень, які йому того дня передали з Івано-Франківська, щоб товариші могли перевезти тіло Василя зі Сходу додому:
— Наш друг Йосип знайшов єдину машину-рефрижератор, власник якої погодився здійснити такий далекий і специфічний маршрут. Олег дав гроші на завдаток — щоб Василя Боднара, який загинув як Герой, якнайшвидше доправити до рідних для останнього прощання. Я виїхав о третій годині ночі, з 28 на 29 вересня. І поки добирався до моргу у Половінкіно, у Калуші точилися баталії про те, хто має займатися питанням доставки тіла Василя, як його будуть везти — літаком чи машиною, і, відповідно, хто від цього отримає бонуси. Я мав довіреність, яку оперативно виготовили і вислали мені з Калуша, мав машину, завдаток за яку заплатив Олег, але не міг забрати тіло, доки у Калуші не з’ясували між собою стосунки.
Нині у полоні терористів перебувають двоє мешканців Калущини. Чоловіків уже кілька місяців утримують у Донецькій ОДА. Зі слів Івана Качмара, про полонених калушан він днями розмовляв із Русланою Лижичко, яка була в Івано-Франківську на концерті-вшануванні пам’яті Героя “Небесної сотні” Романа Гурика. З її допомогою Іван Качмар сконтактував із генерал-полковником Володимиром Рубаном, який активно займається визволенням українських полонених і навіть створив спеціальний центр, у який можуть звертатися родичі полонених. Іван каже: у результаті перемовин калуських полонених взяли на контроль. А це збільшує їхні шанси повернутися до рідних і близьких.
