Посилка для військових майже зібрана | Фото: report.if.ua На Північному бульварі стоїть сіра непримітна будівля інституту. Вхід за перепустками. Усе серйозно. Поки чекаємо на волонтерку Віру Гаврильців, яка тут працює економістом, роздивляємося саморобний стенд з оголошеннями про збір коштів для армії, листів та одягу для військових. Ще є фото бійців 128 гірсько-піхотної дивізії з тепловізором, який ті отримали якраз завдяки колективу інституту, пише Репортер.
Волонтерством тут займаються давно. Вісім років тому інститут взяв під свою опіку снятинський будинок-інтернат, де перебувають 300 вихованців. Завжди організовують акції, збирають гроші на закупівлю всього необхідного для дітей. Потім підключили й Микуличинський та Залучанський інтернати.
Ще більше людей об’єднав Майдан. Малювали плакати, ходили колоною на віче, їздили до Києва. За словами Віри Гаврильців, під час Майдану вони вирішили відмовитися від подарунків на Миколая, а всі гроші віддати на Київ. Але тоді вже все було закуплено, тому майданівцям передали цукерки.
Після страшних лютневих подій в інституті шили бронежилети. Просто в актовому залі кроїли, обмотували металеві пластини скотчем і тканиною, аби не прорізалися. Потім зшивали.
«Байдужість вбиває, – каже пані Віра, – але є достатньо добрих людей. Вони тоді відгукнулися і зараз є».
Нині працівники інституту допомагають військовим 126 артилерійської бригади, що знаходиться у Бердянську. У червні туди пішов їхній колега – Андрій Сошка. От і знову згуртувалися та створили таку волонтерську групу. Невеличкий штаб облаштували у відділі, де працює Андрій – технологій збору і підготовки транспорту нафти і газу.
На монітор комп’ютера прикріплено фото їхнього бійця у камуфляжі зі зброєю. Чорно-біле, розмите, роздруковане на папері. Поруч на підлозі складені пакети з написом – теплі светри. Ще поруч гумові чоботи та коробки з термобілизною. На столі кульки з ліками. Це все працівники інституту зібрали для військових. Скоро будуть відправляти.
«Відколи забрали нашого Андрія, відтоді їм і допомагаємо, – розповідає керівник відділу Борис Бачинський. – Там, крім нього, ще п’ятеро з нашої області і з три тисячі інших хлопців. Це наш Андрій нас тут усіх об’єднав. То його заслуга. Дзвонить, розказує, які є проблеми і що треба для бійців, яких відправляють в АТО. Ми й передаємо. Телефонують, кажуть, якби ми не помагали, то ніхто б не поміг. Бердянські, місцеві хлопці один раз приїздили і більше ніхто їх не бачив. Волонтери переважно працюють з добровольчими батальйонами чи Нацгвардією. А ці хлопці якось випали з уваги».
Від інституту часто по роботі відправляється машина на схід, то заодно її запаковують передачами для хлопців. Гроші виділяє профком, збирають по відділах.
А ще працівники інституту відмовилися від грандіозного святкування Дня нафтовика – 12 вересня.
«Це було таке загальне рішення, – каже Віра Гаврильців. – Усі гроші – 70 тисяч гривень – віддали на закупівлю тепловізора. А прилад передали для хлопців із 128 дивізії».
Зараз, каже пані Віра, хлопцям потрібні ліки та теплий одяг.
«Попросили кровоспинні ліки «Целокс», – розповідає жінка. – Замовили з-за кордону, чекаємо. Просять і прості українські ліки, але таблетовані, які можна запити ковтком води, бо кип’ятити воду в їхніх умовах неможливо. Ще просять багато термобілизни, теплих речей, взуття».
За словами пані Віри, недавно робили в інституті зустріч з бійцем, який служить з їхнім колегою. Його також звати Андрій. Він пройшов Іловайськ і Савур-Могилу.
«Розказував страшні речі, що в них було три каски на 50 чоловіків, – згадує жінка. – Ми якраз мали зібрані гроші, казали, що купимо йому каску, а він: «Не треба мені нічого, у мене три вервиці на шиї, Бог мене береже. У мене там 50 хлопців мерзне, краще купіть їм термобілизну. То й купили 50 комплектів раз, потім другий раз. Ще – дощовики, фільтри для води. Якось Бог так скеровує, що знаходяться добрі люди, які допомагають з тою закупівлею».
Також Віра Гаврильців розповідає про своїх колег, називає їх учасницями маленької волонтерської краплі. Жінки збираються на обідній перерві, сідають плести браслети на продаж. Потім на вихідних у місті влаштовують ярмарок. Всюди шукають виходи. Наприклад, чоловік однієї співробітниці – художник, то намалював кілька карпатських пейзажів на продаж для армії. Ще волонтерки інституту слідкують за аукціонами у соцмережах. Хочуть щось зробити від інституту й виставити як лот, аби зібрати гроші. Кажуть, своїх у біді не кидають.
