Насалик пішов. Але — обіцяв повернутися

Калуш зробив свій вибір на користь Ігоря Насалика. Фактично, дочасними виборами до Верховної Ради закінчується 8-річне “заслання” Ігоря Насалика у Калуші. Але це зовсім не означає, що місто для Насалика — перегорнута сторінка. Цілком очевидно, що Ігор Насалик, отримавши новий статус та можливості, на основі Калуша намагатиметься втілити свої амбіційні задуми та навіть монополізувати владу у регіоні. Чому у виборців коротка пам’ять та чи могли результати виборів бути іншими — з’ясовували “Вікна”.
Переглядів: 1284

На дочасних виборах до Верховної Ради Ігор Насалик вп’яте шукав підтримки у калушан: втретє — бажаючи стати народним депутатом, і ще двічі він боровся за крісло міського голови Калуша.

Ігор Насалик продемонстрував другий в області результат за масштабністю підтримки і відривом від найближчого конкурента: він обігнав висуванця “Народного фронту” Андрія Тірона майже втричі, тоді як у Надвірні висуванець партії “Воля” Юрій Дерев’янко набрав ледь не вп’ятеро більше голосів, ніж його найближчий конкурент Василь Попович.

Перемога Ігоря Насалика не стала несподіванкою, хоча несподіваною була її тотальна переконливість. Чи додала ваги Насалику підтримка Порошенка — сказати важко. Адже, Калущина і Рогатинщина вивела на перші позиції не Блок “Петра Порошенка”, а “Народний фронт” Арсенія Яценюка, віддавши цій партії у 2,5 рази більше голосів. Це — перша відмінність дочасних виборів порівняно із 2012 роком: тоді перемогу на мажоритарному окрузі здобула Ольга Сікора, яка йшла під прапорами об’єднаної опозиції.

Політичні прапори не втратили ваги і зараз. Наприклад, “парашутист”-”фронтовик” Андрій Тірон отримав другий результат, особливо не напружуючись. Щоправда, тут політичний бренд став, радше, вигідним доповненням до військового статусу. 

Виборча кампанія Ігоря Насалика була малопомітною і дуже економною. Акцент — на досягненнях. Жодного біг-борда і мінімум інформаційної популяризації. Жодної публічності, гучних заяв чи піар-кампаній. Склалося враження, що якраз — навпаки: міський голова ніби завмер, балансуючи на вістрі громадських настроїв. Він відмінив громадські слухання по тарифах, скориставшись цілком слушною нагодою. А потім — і сесію міської ради, загнавши конкурентів у глухий кут, адже, не дав нагоди використати ситуацію для публічного лінчування та пожвавлення за рахунок цього виборчої кампанії. Відмовився озвучити тарифи на тепло і воду, щоб не зашкодити власному рейтингу. І більшу частину своєї кампанії присвятив “походам у народ”. Можливо, у Калуші був впевнений, бо найбільша кількість візитів припала на Рогатинщину, де мав нагадати про себе, і Калуський район.

До речі, саме волевиявлення мешканців Калущини стало несподіванкою. Тільки у Грабівці, виборчій дільниці Новиці та Мошківців Насалик поступився Тірону. На всіх інших 50-ти дільницях він — беззаперечний лідер. Навіть близьке оточення міського голови визнавало, що район може стати проблемою, як зрештою, і частина Галицького району, якому практично, не приділили уваги. Селяни могли пригадати Ігорю Насалику і насаджувану нахрапом адмінреформу, і відлучення переважної більшості сіл району від безкоштовної медицини. Але, мабуть, забули.

Загалом із 166-ти виборчих дільниць виборчого округу Ігор Насалик поступився позиціями лише на 13-ти. Левова частина програшів — на Рогатинщині. Хоча, земляки були до Ігоря Насалика дуже лояльними: на виборах до Верховної Ради його підтримали 55% рогатинців. А найвищий ступінь довіри у Насалика — у місті Рогатині: фактично, жодна із дільниць не дала міському голові Калуша меншу підтримку, ніж 60%. Сам Ігор Насалик це високо оцінив, навіть — з явною образою на калушан, які висловили йому довіру на рівні 57,8%. Тобто, 18,7 тисячі містян хочуть бачити Насалика нардепом. У 2010 році за Ігоря Насалика як міського голову проголосувало більше 25 тисяч калушан, або — 91% тих, хто взяв участь у голосуванні (щоправда, тоді змагалися тільки два кандидати. — Авт.). 

Насалик — найбільш впізнавана постать на виборчому окрузі, сам по собі — бренд. Ймовірно, саме йому дісталася велика частка голосів виборців, які у своїх уподобаннях не могли визначитися до останнього дня. Найбільш поширені аргументи “за”: “А хто більше зробив для міста?”, “Я більше нікого не знаю”.

Справді, дочасні вибори були занадто короткими, щоб виборча кампанія могла відбутися повноцінно, а виборці — могли ближче познайомитися із кандидатами. Крім того, увага виборця постійно розпорошувалася: між виборчою кампанією та — новинами з фронту. Тому голосували за принципом “свій” — “чужий”. Виняток — Андрій Тірон, який отримав другий результат на виборах. 

Ставши у 2006 році міським головою Калуша, Ігор Насалик неодноразово пробував повернутися до Верховної Ради. У 2014 році “заслання” у Калуші закінчилося. Але це зовсім не означає, що Калуш — перегорнута сторінка. За інформацією “Вікон”, Насалик і надалі прагнутиме зберегти монополію влади, проштовхуючи “свого” міського голову. Більше того: матиме безпосередній вплив і на район, адже, очікувано, що по виборах змінять голову РДА, призначивши “людину Порошенка”. Не виключено, що новий нардеп матиме вплив на призначення.

Останніми роками Ігор Насалик рідко демонстрував стратегічні здібності у боротьбі із опонентами. Він — політик не нової генерації, людина, яка чи-то із економності, чи — власних переконань, не використовує професійних новітніх технологій: як в управлінні містом, так і у виборчому процесі. Проте, місцевий політикум — переграв. Ці вибори, як ніколи, продемонстрували, що вплив Насалика у місті — достатньо великий.


 

ОЛЬГА СІКОРА: ДАЛІ БУДЕ?

Ольга Сікора — давній опонент міського голови, на виборах до Верховної Ради отримала третій результат. Вперше Ігор Насалик та Ольга Сікора змагалися на місцевих виборах 2010 року. Тоді результат був — не на користь Сікори. Потім були вибори 2012 року, які могли стати “битвою титанів” — якби у протистоянні зійшлися Ольга Сікора з брендом політичної опозиції за плечима, та Ігор Насалик — із вагою особистого рейтингу. Однак, Насалик поступився округом “регіоналу” Валерію Келестину, і сам публічно його підтримав. Відтак, хоча не безпосередньо, але все ж Сікора переграла Насалика. 

Постійні чвари Насалика і Сікори у Калуші добряче набридли. Можна було навіть прогнозувати, що якби виборча компанія “двох” будувалася на протистоянні, обоє б отримали значно гірші результати.

Публічно кожна зі сторін утрималася від бруду. Проте, вже під кінець виборчої кампанії у Калуші розповсюдили спецвипуск “Західного вісника” (газета, дотична до Ольги Сікори) із компроматом на Ігоря Насалика. Хоча редакція офіційно спростувала свою причетність до появи спецвипуску.

У п’ятницю, напередодні виборів, на рекламних тумбах з’явилися “антиагітки”, у яких пригадали Насалику “прорегіональні” нюанси. Жоден із виборчих штабів свою причетність до такої антиреклами не визнав.

Результати Ольги Сікори — це, зрештою, результати “Батьківщини” на всеукраїнському рівні: партія заледве подолала прохідний бар’єр. Сама кандидат працювала на цих виборах не настільки інтенсивно, як на минулих. Адже, у 2012 році Ольга Сікора об’їздила із виборчою агітацією села Калуського, Рогатинського та Галицького районів. Найбільшу підтримку виборців Ольга Сікора тоді зібрала на 8-ми дільницях Галицького району — більше, ніж 65%. Зараз у Галичі її підтримали 12,1% виборців. Найменше за Ольгу Сікору зараз голосували на Рогатинщині, тоді як минулого разу виборці Рогатина голосували за неї навіть інтенсивніше, ніж Калуш та район. Все ж Ольгу Сікору рогатинці підтримали більше, ніж свого земляка, — Ярослава Гладуна. 

Найбільше діючого нардепа підтримали на Калущині — майже 14% виборців району віддали за неї голоси. Традиційно, Калущина на всіх виборах найбільше підтримувала партію Тимошенко, та й партійна районна організація — дуже розгалужена і дисциплінована. Попри те, результат Ольги Сікори у районі у чотири рази гірший, ніж на виборах у 2012 році.

Лише 9,5% калушан захочіли бачити Ольгу Сікору знову народним депутатом. Калуш “вивів” Ольгу Сікору на четверте місце, хоча у загальному рейтингу у неї — “бронза”. Більше за Ольгу Сікору калушани хочуть бачити нардепом координатора “Автомайдану” Володимира Павліва, у якого по Калушу — третє місце.

Ольга Сікора представляла у Верховній Раді Калущину впродовж двох років.

Причому, на останній рік припали найбуремніші події в Україні за часів проголошення незалежності. Найбільшим досягненням Ольги Сікори як народного депутата можна вважати прийнятий у першому читанні законопроект “Про відновлення престижності шахтарської праці”. Загалом за час депутатської діяльності на рахунку в Ольги Сікори — 24 зареєстровані законопроекти. Для порівняння: упродовж двох депутатських скликань Ігор Насалик зареєстрував 18 законопроектів.

Водночас, Ольга Сікора “засвітилася” у кількох гучних скандалах. Так, журналісти зловили її та очільника обласної “Батьківщини” Дмитра Шлемка на “кнопкодавстві”. Ольга Сікора дала ляпаса охоронцю Миколи Азарова, за що проти неї навіть була відкрита кримінальна справа. А нещодавно Калуш сколихнув скандал за участі сина народного депутата. Можливо, цей інцидент і знайшов певне відображення у результатах виборів.

У статусі народного депутата Ольга Сікора все одно найбільшим опонентом бачила Ігоря Насалика. Її інформаційній компанії бракувало позитиву, адже, переважно, акцент було зроблено на негативних сторонах її опонентів, а не на створенні власного позитивного іміджу. Риторика — занадто примітивна, будь-яка альтернативна думка сприймалася як ворожа. 

Імовірно, зараз Ольга Сікора повернеться у бізнес. Не виключено, балотуватиметься і на міського голову. Хоча свого часу запевнила, що підтримає на міського голову свого помічника Ігоря Очкура. І, ймовірно, докладе багато зусиль, щоб перешкодити Ігореві Насалику монополізувати владу у місті.



КАНДИДАТ З АТО

Андрій Тірон міг скласти Ігореві Насалику велику конкуренцію. Якби серйозно включився у роботу. У нікому не відомого у Калуші командира другого батальйону Нацгвардії, висуванця “Народного фронту” Андрія Тірона — срібний результат на виборах. Мало хто задумувався над тим, що Тірон та його команда приїхали до Калуша на службових авто, яким, можливо, знайшлося б краще застосування у зоні АТО. І тим більше, тільки вузькому колу людей було відомо про те, що виборчий штаб Тірона працював досить непрофесійно, і, м’яко кажучи, з особливостями.

Невелика кількість людей також бачила сюжет на центральному телеканалі, який малював Андрія Тірона у світлі “антигероя”. Зрештою, у передвиборний період це можна трактувати як чорний піар, організований конкурентами. Тим більше, що із офіційного сайту відео зникло. На Андрія Тірона працювали партійні прапори (Андрій Парубій навіть двічі приїжджав до Калуша для агітації. — Авт.); військовий статус та вік. Однак, навіть тему АТО Тірон не зміг вдало використати — не спекулювати, а просто розкрити.

Кандидат пізно стартував, не використав дієвих виборчих технологій, мало безпосередньо спілкувався із виборцями. Можливо, якби виборча кампанія тривала довше, результати у Андрія Тірона були б вагомішими. Хоча, сподіватися “парашутист” міг лише на власноручно зібраний штаб: якщо у районі “фронтовики” включилися у роботу, то у місті сподіватися на це було дарма, адже, міський “Фронт” — наближений до опонента Тірона — Ігоря Насалика.



“МАЙДАНІВСЬКИЙ” І “СВІЙ”

Несподівано вагомий результат — у координатора “Автомайдану” Володимира Павліва. У місті він навіть обігнав діючого нардепа Ольгу Сікору, а у районі — майже її наздогнав. Але, якщо для міста та району Павлів — впізнаваний, то для Галича і Рогатинщини — ні: очевидно, на виборче турне там не вистачило ні часу, ні фінансових ресурсів. Тож, якщо у місті він набрав 12,5%, а у районі — 11, то лише 2-3% рогатинців і галичан бачать Володимира Павліва у парламенті. 

З самого початку думки про рішення Володимира Павліва балотуватися до парламенту розділилися. Були такі, які вважали Павліва несамостійною фігурою, яку до участі у виборах штовхнула: а) Ольга Сікора, якій було на руку, що кандидат “тролитиме” Насалика Майданом; б) окремі представники громадських формувань Калущини, створених під час Майдану.

Автомайдан — активне крило калуського Майдану, досить радикальне, але — не бездоганне. Приміром, випробування посадами — провалило. Так, один із координаторів формування — Ігор Олійник — прийняв пропозицію міського голови й увійшов у міськвиконком. Виборча кампанія будувалася на гучних інформаційних приводах, які, проте, не мали логічного продовження. Наприклад, Автомайдан публічно зажадав від районної влади очиститись від “регіоналів”, а вже буквально за кілька днів, на сесії райради, про це — ані слова. На виборах “автомайданівці” звалили паркан будівництва, яке належить заступнику міського голови. Далі — будівництво триває.

На виборах спрацювали одразу два чинники: Павлів — майданівець і — “свій”. Крім того, Володимир Павлів активно займається волонтерською діяльністю. Тому — плюс військова тематика.

Очевидно, що політика припала Володимиру Павліву до смаку. Не виключено, що “на хвилі” він балотуватиметься на місцевих виборах наступного року.

Інфографіка: Василь Завалко



РОМАН СУШКО: ПОВЕРНЕННЯ

І саме місцеві вибори вважають тим фактором, який повернув Романа Сушка до Калуша. Називають і фінансовий аспект: нібито Сушка “тягнуть” до Калуша залишені раніше бізнес-проекти. Сам він пояснює це тим, що не знайшов достойних облич серед калуських кандидатів у нардепи.
Тричі міський голова Роман Сушко зник із міста після приходу Насалика — у 2006 році. Усі його подальші візити до міста носили неофіційний характер, і Сушко лише вряди-годи нагадував про своє існування. Фактично, упродовж восьми років Роман Сушко випав із інформаційного простору міста. У Києві був помічником народного депутата, а у 2009 році — став заступником голови НРУ. Роман Сушко “пішов” із великої політики торік: тоді відбувся процес злиття НРУ і УНП, і голова НРУ Василь Куйбіда виключив із Руху 14 партійців, зокрема — і калушанина. Відомо, що Роман Сушко вів переговори із калуськими “рухівцями” про підтримку на виборах, однак, на зборах міської організації йому — відмовили. Взагалі, велика частина міського Руху толерантно уникала співпраці на виборах, адже, ставлення у місті до Романа Сушка — неоднозначне. Виборчий штаб Романа Сушка склали його колишні підлеглі і соратники.

Калушани висловили своєму колишньому міському голові найменший рівень довіри на усьому окрузі: лише трохи більше 1% виборців міста хочуть бачити Романа Сушка народним депутатом. Трохи більшу підтримку Роман Сушко отримав у Калуському районі. І це — дивно, адже саме його заслуга у тому, що, погоджуючи межі міста, Верховна Рада “утяла” значну частину території сільських рад. Найбільша підтримка у Романа Сушка — на Рогатинщині. Хоча ніде його рівень підтримки не сягнув навіть 2%: за результатами виборів Роман Сушко посів останнє місце у виборчих перегонах. Чи змусить це його переглянути свої наміри балотуватися на місцевих виборах — невідомо. 



“ЧУЖИЙ” ЯРОСЛАВ ГЛАДУН?

Ярослав Гладун з’явився у Калуші несподівано. Кандидат-самовисуванець, він став першим, хто зареєструвався у ЦВК по виборчому округу №85. І — лідирував у місті за масштабами рекламної кампанії. До виборів підійшов досить серйозно, хоча і занадто довго затримався на старті. Уже у процесі виборчої компанії Ярослав Гладун заручився підтримкою ВО “Свобода”. Для унаочнення у місті повністю змінили зовнішню рекламу кандидата. Однак, партія набрала на виборчому окрузі трохи більше, ніж 8% — вчетверо менше, ніж у 2012 році. А Ярослав Гладун — не набрав і того.

Для Калуша Ярослав Гладун — чужий, а кількість зовнішньої реклами, швидше, відштовхнула, ніж привабила виборця. Калушани дали Ярославу Гладуну найменшу на виборчому окрузі підтримку — 1,4%. Найбільше Гладуна підтримали на рідній Рогатинщині — на рівні 5,8%, та у Галицькому районі — 5,3%. У Калуському районі кандидат не дотягнув до 3%, хоча у “турнірній таблиці” розмістився одразу за фаворитами виборчих перегонів.

Навряд, чи Ярослав Гладун тішив себе ілюзіями перемоги. По-перше, значився у бюлетні як самовисуванець, тож, не зміг зібрати залишки електорату, який йшов на вибори, не визначившись. По-друге, попри те, що “Свобода” його підтримала, партійний бренд на кандидата не працював: жодних “гастролей” відомих облич на підтримку Ярослава Гладуна у Калуші не було. По-третє, і що, мабуть, мало вирішальну роль — Ярослав Гладун чужий для міста і не зовсім свій навіть для Рогатинщини, адже досі займався бізнесом у Львові й у політиці помічений не був. Зрештою, політичні меседжі Ярослава Гладуна були не зовсім зрозумілими виборцям, бо виглядали голослівними, і — не на часі. Вочевидь, Ярослав Гладун переслідував певну ціль, балотуючись до Верховної Ради. Якщо виключити технічну роль Ярослава Гладуна на виборах, то, вочевидь, це був його старт у політиці.



НАЙМОЛОДШИЙ КАНДИДАТ

Цікаво: але висуванець КУНу Ярослав Коретчук, виборча кампанія якого обмежилася випуском буклету та незначною активністю у соціальній мережі, отримав на виборах майже такий результат, як і Ярослав Гладун. При цьому Ярослав Коретчук — також уродженець Рогатинщини, і земляки висловили йому лише трохи меншу підтримку, ніж Гладуну — 5,1%. У Калуші Ярослав Коретчук обігнав Ярослава Гладуна, набравши 2%. Приблизно на такому ж рівні — довіра до нього мешканців Калущини.

Ярослав Коречтук мало світився, не тратив грошей на вибори. Свою підтримку йому висловили націоналістичні організації, зокрема, Братство вояків УПА, товариство “Меморіал”, ВГО “Патріот України” та — “Правий сектор”. Хоча ситуація із підтримкою “Правого сектору” — неоднозначна: Дмитро Ярош, який приїхав до Калуша, публічно підтримав Володимира Павліва.

На користь Ярослава Коретчука зіграли його молодий вік (у суспільстві — запит на молоді обличчя. — Авт.), нічим незаплямована репутація, відсутність нав’язливої агітації. Це — занадто мало, щоб вивести молодого кандидата на лідерські позиції. Але — цілком достатньо, щоб збагатити політикум Калуша новими обличчями.


“РАДИКАЛЬНИЙ” ТЕЛЬКО

Володимир Телько, якого на вибори висунула партія Ляшка, жодної виборчої активності не проявив. Хоча, під брендом “радикалів” міг отримати суттєвіший результат. Вочевидь, Володимира Телька не особливо цікавить політика і не приваблює перспектива фінансувати виборчу кампанію власним коштом лише задля того, щоб “засвітитися”.

Позачергові вибори до Верховної Ради на прикладі виборчого округу №85 засвідчили: попри те, що за останній рік суттєво змінилася країна, зміни у суспільстві відбуваються значно повільнішими темпами. Виборці мають коротку пам’ять, мало аналізують, і, як і раніше, купуються на бренди і партійні прапори, вірять обіцянкам, і, що найгірше, розглядають народних депутатів не як законотворців, а, швидше, як запоруку благополуччя для округу, й звідси — гарантію власного добробуту. Навіть традиційна “гречка” знайшла відображення на цих виборах. Благо — не у нашому окрузі.

Калущина вибрала собі народного депутата, і, схоже на те, що історія тим не закінчилася, а — тільки розпочалася. Для Ігоря Насалика це — друге дихання, ширші можливості для реалізації задумів. Очевидно, що міський голова лобіюватиме проведення на Калущині адмінреформи. Можливо, навіть випереджаючи загальноукраїнську тенденцію. У його баченні адмінреформа має не децентралізувати, а навпаки — сконцентрувати владу, об’єднавши в одну територіальну одиницю кілька районів. І вже цього тижня Ігор Насалик заявив: балотуватиметься на очільника цієї об’єднаної території. Тож, досі тривала репетиція, а шоу — тільки починається?