28-річний прикарпатець із полону попросив передати рідним, що він живий. ФОТО

Американський журналіст Крістофер Міллер побував на території, яку зараз контролюють сепаратисти, і поспілкувався з полоненими українськими солдатами. Серед них — 28-річний Руслан Тинкалюк, боєць батальйону «Донбас». Якби не пішов воювати, був би зараз вдома зі своєю родиною в Івано-Франківську і насолоджувався осінніми Карпатами. Але він тут, як військовополонений, під строгим наглядом проросійських терористів.
Переглядів: 1214
Руслан Тинкалюк | Фото: m.censor.net.ua

Фото полонених українських солдатів на території, підконтрольній сепаратистам, опублікував новинний ресурс Mashable, передає Цензор.НЕТ.

Після того, як Руслана Тинкалюка і ще 70 бійців батальйону “Донбас” захопили в полон в серпні, Руслан займається різною тяжкою роботою — в основному ремонтує будинки, знищені внаслідок боїв в Іловайську. На війну Тинкалюк пішов добровольцем і вважає себе “щасливчиком” — сотні його побратимів загинули в “Іловайському котлі”.

Полонених в Іловайську тримають в темних підвалах. Чоловікам не можна контактувати із зовнішнім світом. Сплять вони на брудних матрацах, що кишать комахами, прямо на підлозі. Піднімають їх з самого ранку - на роботу з поновлення зруйнованих будівель, і відпускають на відпочинок тільки ввечері.

Андрій, один з лідерів сепаратистів, розповідає про комфорт, в якому містяться полонені - нібито у них є доступ до душових і туалетів і навіть телевізор, де можна дивитися романтичні і комедійні фільми, крім патріотичних. Він навіть запропонував сигарету одному з полонених.

“Ми не монстри”, — каже він.

У кожного полоненого є один комплект одягу. Не міняють навіть шкарпетки і білизну. Пальто, і то не дуже теплі, видали тільки з настанням морозів.

Олексій, ще один полонений, якому сепаратист дав сигарету, каже, що годують три рази на день, але в основному хлібом, холодною вівсянкою і водянистим супом. В хороші дні, каже, дають сир і сосиски.

“Цього дуже мало, але все ж краще, ніж нічого”.

Ще один полонений, Максим, розповідає, що весь час думає про сьогоднішній день, щоб не збожеволіти. Також каже, що сподівається на краще і що скоро його відпустять.

“Ми просто виживаємо”, — каже він. — “.. Ми їмо, спимо і працюємо А ще сподіваємося, що в один момент нас відпустять Що ще ми можемо робити?”

“Спочатку було дуже важко Я думав про те, щоб накласти на себе руки”, - розповідає він. Але тепер, каже, почувається краще, хоч йому і гірко, що в полоні його тримають в його ж країні його ж співвітчизники.

Полоненим не дозволяють спілкуватися з рідними, тому Руслан Тинкалюк, як і інші, не спілкувався ні з ким з серпня. Він попросив журналіста передати його рідним, що живий. Коли його фото показали родичам, дружина його брата розплакалася.

“Ми бачили його востаннє в травні, і коли він повернеться додому неушкодженим, ми його обіймемо і ніколи більше не відпустимо”.