ВІКНА 22 роки поруч!

“Донбаський синдром”, який може призвести до самогубства, везуть додому майже 80% бійців із зони АТО. ВІДЕО

Серед бійців АТО шириться "донбаський синдромом", який може призвести до епідемії самогубств. У закритій психіатричній клініці при військовому госпіталі побільшало пацієнтів із посттравматичним синдромом.
Переглядів: 978

Квітами і орденами, обіймами і слізьми радості мирні міста вітають солдатів, які вириваються з котлів, повертаються з полону чи фронту. Але навіть уникнувши поранень і каліцтв, додому повертаються зовсім інші люди. За статистикою, майже 80 відсотків бійців привозять на собі насіння важкої недуги – так званий “афганський синдром”, тобто вже “донбаський синдром”. Про це йдеться в сюжеті ТСН.Тиждень.

Депресія, втрата інтересу до життя, алкоголізм, нічні жахіття - це лише деякі симптоми хвороби ветеранів. Її називають посттравматичним стресовим розладом. Біда в тому, що самі хворі його не помічають. Але якщо їм вчасно не допомогти, то війна для них не закінчиться ніколи.

Їм сняться кошмари, вони здригаються від різких звуків і можуть не контролювати свої дії, роздратовані. Для спеціаліста – це чіткий діагноз - посттравматичний стресовий розлад.

Фронтовики впадають у депресію. Замикаються, ховаючись від оточуючого світу. І це дуже серйозно. Бо бійці, тіла яких зберегла війна, втрачають розуміння, навіщо жити далі.

Так уже було. З американцями після В’єтнаму та Іраку. З радянськими солдатами – після Афганістану. Так буде і з українцями тепер - епідемія самогубств.

Мало хто знає, що в столичному військовому госпіталі є своя закрита психіатрична клініка. На жодних дверях тут – нема ручок. Ще рік тому тут було менше сотні пацієнтів. Тепер – 432. У більшості – посттравматичний синдром.

“Зазвичай прояви посттравматичного стресового розладу проявляються у проміжку від тижня після виходу із зони АТО до півроку. 80% людей, які побували в бойових діях, ризикують пройти через посттравматичний стресовий розлад”, - говорить психіатр Роман Чайковський.

Відділення замале навіть для паперових історій їхніх хвороб. Більшість з пацієнтів бояться телекамери – можуть впізнати родичі, а для солдатів - це сором.

Вони, бійці АТО, повернуться додому, і буде жорстко. Про це кричить весь світовий досвід. Уже сьогодні там, на фронті, потрібно влаштовувати систему психологічної допомоги. А тут – готувати для солдатів робочі місця. Вчити треба навіть їхні родини - сприймати своїх захисників по-новому. Бо більшість із тих, хто повертається, крім посттравматичного синдрому, везуть із собою відвагу, лють, вміння воювати і вирішувати проблеми зброєю. Якщо про це забути, то епідемія самогубств і розгул криміналу розпалить ще одну війну - всередині мирної України. Втім, ми попереджені - і час для порятунку ще є.

А тепер - можливість порівняти те, що в нас, із тим, що в них. Америка, пройшовши не одну війну, навчилася повертати до нормального життя своїх героїв. Їхні проблеми – такі ж, що й в українців, але на їхнє вирішення держава, а головне суспільство готові витрачати кошти, сили і розум.