У Київському військовому госпіталі Капланчуку лікують численні опіки обличчя та рук, перелом тазу, намагаються оживити н Лікарня – заклад, де найбільше, найнестерпніше відчувається самотність. Це коли до інших приходять рідні, а до тебе – ніхто. І нікому подушку перебити, і нікому покласти поруч пару яблук, і ніхто не накриє твою руку своєю теплою рукою… Поранений 26-річний боєць Микола Капланчук з Коломиї Івано-Франківської області перебуває в Київському військовому госпіталі зовсім один. Батьків у нього немає, а дружині ні на кого полишити двох маленьких діточок. І тільки самовіддані волонтери принесуть що-небудь смачненьке домашнє та шепнуть підбадьорливе слово.
Капланчук попросився на фронт добровольцем. Відправляли не багатьох і він туди не потрапив. Але Микола помінявся з іншим хлопцем і зумів таки умовити дружину відпустити його в АТО. Так 19 серпня він за контрактом став служити кулеметником у 2-му батальоні 24-й окремій Яворівській механізованій бригаді, пишуть ”Патріоти України”.
19 жовтня взвод Миколи відволікав на себе увагу ворога, роблячи «зелений коридор» основній колоні, яка везла підмогу 32 блокпосту біля с. Сміла на Луганщині. Бійці потрапили у засідку. Почався артобстріл зі всіх боків. Купку українських вояків розстрілювали наче в тирі… Біля Миколи зі свистом пролетіла величезна болванка РПГ, було не страшно, а якось незрозуміло і незвично… Згодом хлопець здогадався, що поранений. Саме так – здогадався, бо хотів перезарядити кулемет, але з цього нічого не виходило – він не володів правою рукою… Далі – більше: ударною хвилею кулеметника скинуло з БТР, з неймовірною силою підкинуло тіло вгору і дуже боляче гепнуло об землю. Броник розірвало і на Миколу упав шматок заліза з палаючого поруч БТРу. Щоб не згоріти живцем, хлопець став перекачуватися, але опіки дістав дуже серйозні.
Скотившись у кювет, вколов собі знеболююче, там пролежав дві з половиною доби. Знав, що перебуває на території контролюєму донськими козаками. Чув як терористи мінували наших загиблих, як добивали поранених. Вночі знов був сильний обстріл, навколо з дзижчанням пролітали кулі, смерть була зовсім поруч. Що допомагало вижити Миколі? Насамперед молитва до Господа Бога і згадка про своїх діточок. У підсвідомій площині все ж жевріла надія, що знайдуть наші. І вони таки знайшли його – поранений почув рідну українську мову і подав голос. До нього важко було достатися, бо довкола були розтяжки і уламки снарядів. Миколу врятували.
У Київському військовому госпіталі Капланчуку лікують численні опіки обличчя та рук, перелом тазу, намагаються оживити недіючу руку. Про що мріє герой? Повернутися здоровим додому, у свою частину, у своє військове містечко, ростити дітей.
Шановні співгромадяни, славні українці, давайте допоможемо нашому захиснику здійснити його мрію. Якби не такі відчайдушні хлопці, як Микола і його побратими, ми б уже чули гуркіт ворожих гусениць по бруківці нашої столиці. Вони рятують нас, давайте ж постараємося врятувати одного з них:
Микола Капланчук. Карта Приватбанку 5168 7572 7198 4462
