— Максимальний репост! Необхідна матеріальна допомога калушанину Стасу Стовбану, який втратив ногу в зоні АТО, Донецьк, — написала 28 січня на своїй сторінці у Facebook журналіст Мар’яна Атаманчук.
Це — перше повідомлення, яке підтвердило, що наш земляк — у біді. Водночас, у мережі інтернет з’явилося відео, на якому — поранені бійці в одній із лікарень Донецька. Серед них і Станіслав Стовбан — кулеметник 80-ї окремої аеромобільної бригади.
Дивитися з 1 хв. 44 сек.
— Був поранений 20 січня у Донецькому аеропорту, де ми тримали оборону, — розповідає військовий. — Останніх нас забрали, після нас нікого не залишилося.
Станіславу ампутували ліву ногу — до коліна. На правій — відкритий перелом, однак, її лікарям вдалося врятувати.
У палаті зі Станіславом — ще кілька поранених українських військових: зі Львова, Кривого Рогу та Херсонської області.
— Усе буде добре, — бадьориться калушанин.
На камеру він утримується від відповіді, чи пішов би знову на війну. Однак, упевнений: війну треба обов’язково зупинити, бо вона — нікому не потрібна.
— Але з цим питанням не до солдата потрібно звертатися, а до вищих чинів. Такі питання можете задати генералам — їхнім чи нашим, — каже боєць АТО.
Станіслава Стовбана мобілізували до війська 15 серпня минулого року — під час третьої хвилі мобілізації. Навчання проходив у Яворові — впродовж трьох місяців. В АТО потрапив у грудні торік. Спочатку — у Водне. А 12 січня — у Донецький аеропорт, де на той час відбувалася ротація «кіборгів.
ОБОРОНА АЕРОПОРТУ
Оборона Донецького аеропорту тривала упродовж 242-х днів — довше, ніж битва за більшість великих міст у час II світової війни. Це військове протистояння вже назвали українським Сталінградом (як відомо, битва за Сталінград була однією з найважливіших подій Другої світової війни. Оборона тривала упродовж 200 днів. — Авт.). Сепаратисти спробували встановити контроль за Донецьким аеропортом ще у квітні минулого року — на 10-ий день після проголошення так званої ДНР. Але аеропорт залишився під контролем українських військ. Спроби штурму Донецького аеропорту терористи активізували у вересні після підписання так званих «мінських угод». На думку журналіста Юрія Бутусова, саме «мінські угоди» спровокували загострення протистояння, оскільки аеропорт потрапив у зону відведення українських військ. Натомість для терористичних банд бойове здобуття аеропорту важливо як демонстрація політичної перемоги.
10 вересня минулого року бойовики з новими силами рушили на Донецький аеропорт. З першими відбитими потужними атаками бойовиків і народилася легенда про “кіборгів”. І першими українських бійців так почали називати саме бойовики.
У січні у Донецькому аеропорту розпочалася ротація. Військовослужбовець із Калуша, десантник Віктор Павлів «Вікнам» розповів: імовірно, саме одночасна ротація всіх підрозділів, які упродовж тривалого часу тримали оборону аеропорту, стало однією із причин численних втрат з боку українських військових.
17 січня вдень у прес-центрі АТО повідомили, що в Донецькому аеропорту тривають запеклі бої. 18 січня сало відомо, що внаслідок наступу української армії на аеропорт бойові дії наблизилися до Донецька. Територію аеропорту, яку українська армія контролювала згідно з «мінськими угодами», було майже повністю зачищено. Волонтер Тетяна Ричкова повідомила, що бійці в терміналі тримаються і їм допомагають усіма можливими шляхами. 19 січня в Генштабі заявили, що ситуацію в аеропорту контролюють «кіборги». 20 січня у прес-центрі АТО повідомили, що зранку в аеропорту тривають бої, але українські військові далі контролюють об’єкти, які раніше звільнили від бойовиків. Жорстокі бої тривали цілий день і до вечора. Злітно-посадкову смугу підірвали, а українські підрозділи продовжували завдавати бойовикам важких втрат. 21 січня терористичні формування підірвали перекриття нового терміналу Донецького аеропорту, серед українських військових — загиблі та поранені.
— 21 січня сину виповнилося 23 роки, — розповідає мати Станіслава Галина Стовбан. — Напередодні, вночі, ми йому відправили смс із привітанням. Спати не лягали. Чоловіка не полишало передчуття біди. І хоча син ніколи не відповідав на дзвінки (натомість — телефонував сам), ми все ж вирішили до нього подзвонити. На наш подив, цього разу на телефонний дзвінок він — відповів. Сказав: «Тату, я під плитами. Мені привалило ноги, не можу рухатися». За цілу ніч ми до нього більше так і не змогли додзвонитися. Зателефонував сам наступного дня — сказав, що у лікарні і Донецьку.
Галина Стовбан каже: син спочатку не говорив про те, що йому ампутували ногу. Дізналися — від волонтерів, які зателефонували до батьків.
— Коли телефонує, голос у нього завжди бадьорий, ще нас постійно заспокоює, — каже Галина Стовбан.
Станіслав Стовбан був вихованцем «Пласту» із калуського осередку. Пластове псевдо у юнацтві «Кі-кі». Нині у соціальних мережах «пластуни» організовують збір коштів для свого пораненого товариша, «кіборга» з Калуша Станіслава Стовбана.
ШЛЯХ ДО МРІЇ
— Нас у школі усіх дивувало, що він — чи не єдиний хлопець з усього класу — мріяв служити в армії, — пригадують однокласники військового Мар’яна Атаманчук та Орест Бучак. — Тоді ще у мирній країні не в усіх виникало таке бажання. Це була його основна мета, не зважаючи на те, що мав поганий зір. Стас у школі вирізнявся загостреним почуттям справедливості та цілеспрямованістю.
Після закінчення ЗОШ І-ІІІ ступенів №10, Станіслав Стовбан вступив до Львівського політехнічного університету на спеціальність «Геодезія», але вже після третього курсу перевівся на заочну форму навчання, реалізувавши свою мрію: хлопець пішов служити у десантні війська. А після армії залишився на контрактну службу та згодом був мобілізований в АТО.
— Звістка про поранення Стаса нас дуже стривожила, — акцентують його однокласники. — І дуже розчулило відео, на якому Стас у лікарні просить розшукати його товаришів із третьої роти 80-ї аеромобільної бригади.
Справді, у мережі інтернет з’явилося наступне відео, у якому Станіслав Стовбан звертається до керівника Центру гуманітарної допомоги по звільненню полонених та заручників у зоні АТО Володимира Рубана із тим проханням відшукати його товаришів — Вадима Демчука, Валентина Опанасенка та Андрія Грищака, про долю яких йому «мало що відомо».
У ПОЛОНІ
За офіційною інформацією, у полоні бойовиків нині перебувають понад два десятки «кіборгів». Досягнута домовленість із лідерами бойовиків про те, що до них не будуть застосовуватися катування.
— Нам пообіцяли, що полонених не катуватимуть, що вони будуть у статусі військовополонених і їм буде надана медична допомога, — повідомив у ЗМІ Володимир Рубан, і додав, що частина бійців перебуває в донецьких лікарнях.
Днями у Донецькій лікарні вдалося побувати журналісту КП «ДС «Калуське міське телебачення» Юлії Баліцькій.
— Нам вдалося двічі відвідати Станіслава Стовбана. У нього — одна нога ампутована, інша — в апараті Єлізарова. Але кажуть лікарі, що її вдалося врятувати. Кілька дрібних ран на обличчі. Спочатку був трохи шокований нашим візитом. А вдруге був більш жвавим. Навіть підводився на ліжку.
За словами Юлії Баліцької, умови, в яких утримують поранених українських військовослужбовців, — звичайна лікарняна палата. На тумбочці біля ліжка — печиво «До чаю» і вода. На підвіконні — книжка «Повесть о настоящем человеке».
— Сказав, що вже прочитав, — зазначає Юлія Баліцька. — Загалом, говорив небагато, на умови — не скаржився. З ними у палаті постійно перебуває один ополченець — охороняє їх. Забезпечення медикаментами там плачевне для всіх. Але вдалося трохи допомогти.
Наразі родина Станіслава накопичує кошти, щоб після обміну полоненими лікувати сина.
«Вікна» подають реквізити, за якими можна перерахувати кошти для допомоги у лікуванні Станіслава Стовбана:
Картка «Приватбанку» 4149 4978 1631 2393 Стовбан Галина Василівна (мама).
