Про ставлення до нього в полоні, як змінились його власні думки про війну, як досягти миру та що б він сказав щойно мобілізованим – в інтерв’ю Громадському ТБ.
Чому пішов на війну
По новинах бачив, що багато наших воїнів впало, хотілось помститися за них. Як вже війна була, як приїхав на війну в аеропорт, і потім побачив близько, проти кого ми воювали, якщо би зараз взяти, то я би не хотів їх вбивати.
Регулярні російські війська – так, а проти тих, сепаратистів – як ми їх називаємо… Донецькі пацани – вони такі самі, як ми. Вони ставилися до нас з повагою – до поранених, тих, кого взяли в полон. Котрі не були поранені, то там їх били, в мене така інформація зі слів тих, хто там був, а до нас казали: треба було їх там вбивати, як вже ми їх лікуємо, то нема сенсу.
Коли змінив своє ставлення до війни
Коли вже попав в полон, то вже просто побачив, що є і між них люди. В них теж гинуть і брати, і батьки, і друзі, діти, їм також неприємно. Війна неприємна, чути про неї – це одне, а бачити її – то зовсім друге.
Чи можливий відступ
Відступати ніхто не буде, це теж… скільки солдатів, скільки воєнних, скільки полягло. Все дуже заплутано. Найкраще, щоб не те, що відступати, а щоб домовитись між собою, щоб просто відбудовувати той Донбас, щоб був просто мир, хай будуть там і наші війська і їхні. Росіян повиганяти, і кадирівців повиганяти, а між собою ми б якось домовились.
Що говорили ДНРівці, коли був у полоні
Бойовики приходили до нас спочатку з претензіями, чого ви приїхали сюди, а потім пару днів пройшло і їх, скажімо так, попустило. Спочатку «укропи», «кіборги», а потім нормально. Тоже так, сидить збоку хлопець, каже, в мене дитині 7 років, знає, де міномет, де «Град» - хіба це нормально так?
Де на війні правда
Правда не відкривається. Коли нас взяли 21 січня зранку, а наші канали ще до 26 казали, що ми аеропорт тримаємо – я розумію, 40 мільйонів людей того не знають, але ж ми то – пацани, які його там тримали – знаємо, що то не так.
Що тішить
Тішить те, що повернувся нормально на свою землю, хоч і там є наша земля, наша земля – то ціла Україна, наша земля – і Київ, і Запоріжжя. Ми такі самі, Україна одна, так сталося, я взагалі думаю, що нас просто посварили.
Так хочеться, щоб то все швидше закінчилось, щоб ми жили мирно, і щоб до нас приїжджали пацани з Донецька, і ми до них їздили, щоб не було ніяких конфліктів. Я теж до війни не був ніколи в Донецьку і в Луганську, в мене завжди така думка була, що «москалі», а всюди є люди, і в нас вистачає бидла, і в них, всюди є люди, всі однакові.
Які плани на майбутнє
Та одужати б зараз, щоб зажила нога, спортом треба займатися, спорт – обов’язково. Духом падати не збираюсь, все буде добре.
