Сам про себе “Піаніст” жартує: останній стрілець-гранатометник, в якого залишився слух, інформує ТСН.
В мирному житті 24-річний Ігор з містечка Кути був студентом юридичного факультету, музика була лише хобі. Та далі стався Майдан, “Беркут” і розфарбоване піаніно.
“До Майдана я взагалі на людях не грав, то був для мене дуже такий важливий крок – почати грати на людях. Я перший раз дуже так переживав, але попробував і сподобалося”, – каже він.
Ігор стояв і грав аж до виборів президента. Далі хлопці з його сотні разом пішли до Нацгвардії, обрали з побратимами батальйон “Донбас”. Події розгорталися дуже швидко: Схід України, АТО, Іловайський котел.
“При виході з Іловайська потрапили в полон. Спочатку в Донецьку сиділи, потім в Іловайськ нас доставили”, – розповідає військовий.
В Іловайську на трудові роботи “Піаніст” дивним чином потрапив до музичної школи – лагодив дах після обстрілів. Побачивши фортепіано, попросився пограти хоча б півгодини. Згодом уже реставрував інструменти і мав змогу грати досхочу. Грав класику, першими слухачам були конвоїри. А потім уже сепаратисти приходили слухати його спеціально. Але сам про те, як музика врятувала його у полоні, розказує неохоче.
Ігор так би й міг залишитись невідомим солдатом з позивним “Піаніст”, якби не проект “Музика воїнів”. Щойно хлопця обміняли, у шпиталі його розшукав ініціатор проекту, Олександр Ткачук, і запросив знятися у музичному відео. Саме від Сашка і стала відома майже кіношна історія “Піаніста”, що грав сепаратистам.
“Музика дійсно тут в цьому випадку об’єднала непримиренних ворогів. В той час, коли він грав, вони плакали. І потім, певно, аплодували”, – розповідає Олександр Ткачук.
Як і на Майдані, на війні “Піаніст” збирається стояти до перемоги. Чи змінить професію потім, ще не вирішив. Каже, музика для нього натхнення і ліки. А от грати для публіки навіть після всіх імпровізованих концертів – від шпиталю до полону – так і не призвичаївся.
