| Фото: Юрій Федоровский Як розповідає волонтер Юрій Федоровский, звуків вибухів вони практично не чули за винятком хіба що кількох разів, коли бахнув міномет та накрило снарядами Новотошківку.
“Що було до того ми побачили прямо на дорозі: залишки хвостових частин “Граду”, воронки від гармат, покалічені дерева”, каже волонтер.
“Наша перша вигрузка була у підрозділі, де є 14 калушан. Уявіть собі: висота, вітер, сніг, температура — 18 градусів морозу, води немає, хліб 3-4-денної давнини... Умови проживання — окопи та бліндажі. Помитися ніяк. Ось і пригодились вологі серветки та нижня білизна. Висота, яку вони намагаються утримувати, — стратегічна, а хлопці — “сліпі”. Тож, тепловізор, який ми передали їм, позичивши у десантників, та бінокль, який подарували товариші, їм дуже знадобляться”, — продовжує Юрій Федоровский.
Друга вигрузка калуських волонтерів у пункті, де дислокується 24 механізована бригада: там всі свої, знайомі ще з осені.
“Всі живі-здорові і найголовніше — на нових позиціях не ловлять гав, а посилено окопуються та укріплюють свої позиції. Що не кажи, а хороший командир свою роботу знає і ми раді, що наші хлопці таких командирів мають”, — акцентує волонтер.
Ніч захопила калушан у Сєвєродонецьку в компанії дуже приємних хлопців з Долини. Зазвичай тепла постіль та гаряча їжа для волонтерів — це розкіш. Тож, за такий прийом хлопці можуть лише подякувати.
А вже зранку волонтери передали допомогу батальйону “Луганськ-1”.
“Хто би що не казав, а хлопці з Луганщини теж воюють за Україну і воюють добре!”, —переконаний Юрій Федоровский.
Остання вигрузка допомоги — у місті Щастя.
“Маленьке красиве акуратне місто. Дуже миле. Було. До війни. Воронки від снарядів, посічені стіни, розбиті дахи, знищені магазини. Усе це — теперішні реалії. Постраждало близько 30% житлових будинків. Рзмовляли з місцевими. І враження від цих бесід, чесно кажучи, двояке: є частина, на жаль, не велика, які все розуміють і є патріотами своєї Батьківщини, але більшість вважає, що це українська армія обстрілює їх місто, навіть, коли руйнування помітні зі сторони террористів. Але є і приємні моменти. От був випадок, коли до нас підійшли два хлопчики десь 9 та 10 років, привітались словами “Слава Україні!” Діти були під обстрілами, ховались у підвалах. На запитанння, хто стріляє, одноголосно відповідають, що “сєпари” або росіяни. А ще діти кажуть, що коли виростуть, хочуть стати українськими бійцями та захищати Україну! Ось де наше майбутнє”, — наголошує калушанин.
Загалом вражень звичайно багато. Усього не передати кількома словами. Дещо взагалі можна описати. Але волонтери дякують всім небайдужим громадянам нашого міста та району за надану допомогу та гроші. Дякують від імені всіх бійців, яким так потрібна підтримка.
