Доброволець Юрій Хвалковський, 27 років. Разом з батьком-лікарем відстояв на Грушевського і Інститутській у Києві під ча — Вперше на Схід, — розповідає Володимир Хвалковський, — я потрапив у листопаді 2014 року. Це було відрядження Міністерства надзвичайних ситуацій України — у Маріуполь. На базі лікарні швидкої медичної допомоги був розгорнутий 66-й військово-мобільний госпіталь, де разом із групою лікарів ми надавали першу допомогу пораненим бійцям. У військовому шпиталі переосмислюються всі цінності. Одне — допомагати хворим у мирний час у мирній зоні, інше — під час війни. Так би немало бути, — інформують ”Вікна” з посиланням на ”Вісті Калущини”.
У тому, що поїхав на Схід надавати допомогу пораненим під час проведення АТО, лікар не вбачає нічого дивного:
— Я просто виконую свій обов’язок: як громадянина України, як лікаря, як просто людини.
У батальйоні міліції особливого призначення “Івано-Франківськ” несуть службу і двоє синів Володимира Леонідовича. Старший — слідчий майор міліції Андрій Хвалковський, у вересні 2014 року був поранений під Дебальцевим, мав складний перелом тазостегнової кістки. Проте через кілька місяців знову був у строю — у лютому вже слідкував за правопорядком у Маріуполі. Молодший син Володимира — старший сержант спецбатальйону “Івано-Франківськ” Юрій Хвалковський — пішов на фронт добровольцем влітку минулого року.
Саме з Юрком батько пройшов найтяжчі дні Майдану. Разом вони були в січні на вул. Грушевського, в лютому — на Інститутській. Страшні події 20 лютого Володимир Хвалковський, як зауважує, запам’ятає на все життя. Разом із іншими калуськими лікарями він надавав допомогу майданівцям у медпункті, який був розгорнутий біля готелю “Козацький”, що на вул. Михайлівський:
— Цей день можна описати одним словом — ЖАХ. Нам приносили вбитих дітей, а ми вже нічим не могли їм допомогти. Цей конвеєр смерті — найстрашніше, що я бачив у житті. На Сході важко, але на Майдані було страшніше.
