Проблема репрезентативності
Згідно з законопроектом 2831-3, кількість депутатів у місцевих радах буде визначена відповідно до кількості виборців, які голосують в межах даного населеного пункту. Наприклад, у Львові, де виборців менше ніж 600 000, рада буде представлена 52 депутатами, тобто депутатський склад ради скорочується більше ніж на 40%. Якщо раніше, на одного депутата міської ради в середньому припадало 6.643 виборців, то тепер такий показник - 11.497 виборців.
У Львівській обласній раді, де зараз 116 депутатів, їхня кількість буде скорочена до 80, тобто на 30%, а співвідношення кількості виборців на одного депутата зміниться наступним чином: зараз такий показник 5.154 виборці на одного депутата, за запропонованим законпроектом - 7.473 виборців. Як таке скорочення може вплинути на якість депутатської діяльності? Оскільки депутати місцевих рад не отримують зарплати, то вони не можуть присвятити весь свій час депутатській роботі, а тепер кількість виборців, яких вони представляють і з якими повинні працювати значно збільшується, відтак можна припустити, що ефективність та якість депутатської діяльності стосовно окремого виборця істотно знижується.
Висунення кандидатів: хто і за яких умов пройде?
Одним з нововведень прийнятого в першому читанні законопроекту є те, що висунення кандидатів до міських, районних, обласних, районних у місті рад «реалізується виборцями у відповідних багатомандатних виборчих округах через місцеві організації партій (блоки)». Тобто виключно через місцеві організації партій, що виключає можливість самовисування. Аргументом на користь такого кроку можна вважати необхідність зміцнення партійних осередків на місцях, адже тепер партії повинні активніше працювати над тим, щоб залучити до своїх лав компетентних та авторитетних на відповідній території кандидатів. Саме від рейтингу кожного кандидата окремо залежатиме і рейтинг партії в цілому. Однак це обмежує право звичайних громадян брати безпосередню участь у місцевому самоврядуванні та балотуватись до відповідної ради без прив’язки до будь-якої політичної сили. Зважаючи на якість сучасних українських партій, багато активістів, громадських діячів, волонтерів можуть відмовитись від ідеї участі у виборах не бажаючи асоціюватись з певною партією. В цьому аспекті можна говорити і про ще більшу «політизацію» місцевого самоврядування, адже є ризик, що питання благоустрою, чи розвитку міста можуть відійти на другий план, порівняно з міжпартійними баталіями в радах.
Законопроектом передбачається встановлення досить жорсткого виборчого бар’єру - 5% для партій та 7% для блоків. Високий бар’єр не зможуть здолати передусім молоді регіональні політичні сили, які з огляду на те, що ще не досить “розкручені”, мають обмежений фінансовий ресурс та зовсім не мають адміністративного не зможуть повноцінно конкурувати з вже знаними політичними брендами. Фактично досить високий виборчий бар’єр за умов зменшення кількісного складу рад може перетворити останні на «клуби обраних», це фактично зменшує можливість громадян брати участь у місцевому самоврядуванні шляхом обрання до рад.
Безумовною перевагою законопроекту є той факт, що у містах, де кількість виборців більша за 90 000, вибори мера будуть проводитись за мажоритарною системою абсолютної більшості, тобто у два тури. Перевагою такої системи є те, що виборці в першому турі голосують за кандидата якому справді найбільше симпатизують, а не за того, хто має більше шансів отримати перемогу - «щоб не втратити голос» як це буває в однотуровій системі, тобто така система дозволяє краще відобразити реальні преференції виборців. У Львівській області лише у самому місті Львові вибори мера пройдуть у два тури, в інших містах області кількість виборців менша, ніж 90 000.
Передвиборча кампанія
Оскільки запропонований законопроект не передбачає можливості самовисування кандидатів, то можна припустити, що виборча кампанія буде виглядати радше як змагання партійних брендів, а не кандидатів. Наслідком може бути партійна централізація, а також дублювання місцевими осередками риторики партій на загальнонаціональному рівні. Цілком можливо, що топ-темами будуть підвищення тарифів на комунальні послуги, війна та корупція - питання, які мало або ж взагалі не стосуються компетенції органів місцевого самоврядування, відтак можна передбачити, що кампанія буде супроводжуватись широким використанням популістичної риторики. Ще одне питання, яке стає особливо актуальним, з огляду на особливості запропонованої виборчої системи, і яке проігнорували автори законопроекту - це обмеження політичної реклами. Очевидно, що за даної системи перевагу матимуть великі партії, які мають більший фінансовий ресурс, а шанси пройти у ради «молодим» партіям , які не мають коштів на передвиборчі агітацію, знову ж таки сильно знизяться.
Як голосувати?
Партія може висунути на кожному окрузі від 0 до 2 кандидатів, однак голос в кожного виборця лише один, тому в бюлетені можна буде поставити тільки одну позначку. Такий спосіб голосування є досить звичним для українців. Однак викликом для середньостатистичного виборця може стати вигляд бюлетеня, який не матиме уніфікованого вигляду та його значно більший розмір.
«Відкриті» списки?
Запропонована виборча система є сильно спотвореним варіантом пропорційної системи з відкритими списками, це радше партійна «мажоритарна», яка несе у собі багато загроз. Зокрема, можна припустити, що тепер кандидат, який хоче отримати мандат нечистим шляхом буде скуповувати не лише один округ, в якому він балотується (оскільки перемога в його межах не гарантує потрапляння до ради), але й також сусідні округи, де конкуренти висуватимуть відверто слабких кандидатів.
Місцеві ради лише для обраних
Особливість пропонованої системи полягає в тому, що перемога на окрузі ще не гарантує кандидату потрапляння до місцевої ради. Це призведе до того, що деякі округи будуть представлені декількома депутатами в раді, а інші не матимуть жодного обранця. Все через те, що для того, аби потрапити до місцевої ради кандидату недостатньо отримати перемогу в окрузі, необхідно ще щоб його партія здолала виборчий бар’єр та отримала досить місць в раді. Так депутатом від певного округу може стати не справжній переможець, а той, хто зайняв 2-ге, 3-тє, чи ще нижчі місця.
Ризики
Законопроект 2831-3 в деяких моментах суперечить загальним положенням самого закону. Так в статті 4 закріплене рівне виборче право, однак на практиці кандидати вже на старті виборчої гонки є в нерівних умовах, залежно від того, чи «вигідним» є округ, в межах якого балотуються. В статті 5 йдеться про пряме виборче право, за якого «виборці безпосередньо обирають депутатів», однак цілком ймовірною буде ситуація, за якої жоден кандидат від округу так і не отримає мандата, а виборці свого представника в раді. Під питанням і виконання статті 9, в якій прописане право кожного громадянина бути обраним. Однак чи легко в сучасних українських реаліях стати членом партії, чи отримати її підтримку на виборах (якщо звичайно не зробити щедрий внесок на користь політичної сили)? Публічність та відкритість виборчого процесу, розписана в статті 13 може бути нівельована через кулуарну нарізку округів, розставлення кандидатів по округах.
Серед інших ймовірних ризиків поруч з такими вже традиційними, як непрофесійність членів виборчих комісій, популізм, адміністративний ресурс та підкуп виборців слід назвати політизацію місцевих рад, як наслідок зростання недовіри громадян до інститутів влади та до виборчої системи, яку автори назвали «пропорційною з відкритими списками».
