Про це інформують ”Вікна” з посиланням на ”Українські новини”.
Іван Кушнарьов
Іван Кушнарьов народився в Запоріжжі. Йому 25 років. В мирний час працював у сфері реклами, навчався в університеті. Між мирним часом і сьогодні в житті Івана була війна, Іловайський котел і втрати.
“Це відбулося всередині листопада. Вибух протипіхотної ручної гранати, деталей я не пам’ятаю , тільки те, про що розповідали потім. Пам’ятаю тільки, що якщо б я її кинув, то вона попала б у людей. Тому я притиснув гранату до себе і разом з нею підірвався. Постраждали очі, руки, нога”, — розповідає Іван.
Тарас Мокляк
Тарасу Мокляку 23 роки. На війні він побував двічі. У нього важкі травми черевної порожнини тазу. Лікарі розповідають, що Тарас пережив понад 50 операцій.
Володимир Гончаровський
Володимиру Гончаровському 31 рік. Він одружений і є батьком чотирьох дітей. Був важкопораненим 20 лютого 2014 року на Майдані. У нього стріляли двічі — в спину і в праву руку. Володя рятував поранених євромайданівців, яких розстрілювали правоохоронці на вулиці Інститутській у Києві. Йому провели багаточисельні операції в Україні і Німеччині, але стан його залишається надзвичайно складним.
У патріота діагностували гепатит С. Володя припускає, що міг підхопити вірус, коли йому надавали першу медичну допомогу на Євромайдані.
Вадим Довгорук
Вадиму Довгоруку 23 роки. Він спецназовець 3-го окремого полку.
“Ми їхали на БТРі, коли почався обстріл. Хто й звідки почав стріляти ми не зрозуміли. Па́м’ятаю, як кричали поранені хлопці. Була паніка і було багато поранених. В ліс я добрався самостійно. Там я пробув не більше трьох днів. Ноги я відморозив у лісі, вночі морози були сильними. Потім мене знайшли солдати “ЛНР” і забрали. Під час обстрілу відірвало тільки руку, ноги відморозив уже в лісі “, — розповідав Вадим.
Сергій Масан
“У нас кардинально змінилося життя, — говорить Світлана Капуста (29 років), витираючи чоло своєму чоловікові, українському десантнику із Миколаєва, який проходить лікування в Дніпропетровську.
Сержант Сергій Масан отримав опіки 70% тіла і втратив кілька пальців руки в результаті обстрілу із реактивної системи залпового вогню “Град” в селі Дьяково в Луганській області, поблизу кордону з Росією. Сергій провів три місяці в зоні бойових дій і стверджує, що його бригаду часто обстрілювали системами “Град” з території Російської Федерації.
Руслан Карпець
24-річний Руслан Карпець — батько двох дітей родом із Кременця Тернопільської області. На фото, зробленому в Київському військовому госпіталі, мама допомагає йому сісти.
Після Євромайдану Руслан пішов добровольцем в українську армію і у вересні 2014 був важкопораненим в Дебальцево. У чоловіка пошкоджений нерв, тому він постійно страждає від сильної болі. Є надія, що ліву ногу вдасться зберегти. Зараз Руслан перебуває на лікуванні у Німеччині.
Артем Запотоцький
Артему Запотоцькому було 34 роки, коли його важко поранили на Євромайдані 20 лютого 2014 року. Куля попала Артему в спину, коли він беззбройний стояв на пішохідному мості над Інститутською в Києві. Куля прошила хребет і зупинилася біля лівої лопатки. Вона й досі там.
Артем Кравченко
Артема Кравченко поранили під час евакуації із Іловайсmка по так званому зеленому коридору. Через велику втрату крові і біль він не міг йти, тому більше як 8 годин повз майже 3 км до ближчого села.
“Пити дуже хотілося, вночі я взагалі пив свою сечу, не витримував уже. Добрався до крайнього двору найперше почав шукати воду. Заліз до свиней, почав пити їх воду, а вони почали мене кусати за те, що я п’ю воду з їх корита”, hозповів боєць.
Василь Пелеш
Василю Пелешу 19 років. Він на лікарняному ліжку у Львівському воєнному госпіталі. Хлопець був на Євромайдані, а потім записався в добровольчий батальйон, щоб боротися на Донбасі з сепаратистами. Василь потрапив до полону і сепаратисти відрубали йому праву руку за татуювання з написом “Слава Украині”.
Катерина Панченко
29-річна Катерина Панченко (на фото — праворуч) — на 7-му місяці вагітності, плаче над тілом свого чоловіка Едуарда (22 роки) в морзі у Києві. Вони з Дніпродзержинська.
Едуард Панченко — солдат 93 бригади, був важкопоранений в грудні під час бойових дій в Донецькому аеропорті. Помер на світанку 8 лютого 2015 року в Київському воєнному госпіталі.
Леонід Хмельков
Леоніда Хмелькова поранили 22 січня. Він контрактник, служити пішов в 95 Житомирську аеромобільну десантну бригаду. Зі своїми побратимами пройшов Слов’янськ, Ясиновату, звільняв Лисичанськ. Був пораненим в донецькому аеропорту. У нього вогнепальні поранення.
Вадим Свириденко
42-річний Вадим Свириденко отримав поранення осколком від снаряду в праве передпліччя і праве бедро. Потім попав на міну.
“Моя боротьба за життя тривала два дні і три ночі. На третій день мене знайшла розвідка “ДНР”. За цей час, що я там тільки не робив. Я їв сніг. Я старася вижити. І коли мене уже знайшла розвідка, тоді я потрапив в полон”, — розповів Вадим.
В’ячеслав Буйновський
41-річний В’ячеслав Буйновський. Йому ампутували праву руку і праву ногу. На фото він робить перші кроки назустріч близькому другу, використовуючи протез. Після Євромайдану В’ячеслав записався добровольцем в батальон “Айдар” і був важкопоранений під Луганськом у вересні 2014 року.
Олексій Литовченко
Олексію Литовченкові 30 років. Він з підрозділом стояв в містечку Горняк на Донеччині.
“Спочатку пролунав вибух, потім я відчув поштовх. Я подивився: у мене розтрощена кістка, розірвані артерії. Я намагався поворохнути пальцями на нозі, та марно. Тоді зрозумів, що ноги немає. Ударною хвилею пошкодило нирки. Виникла велика проблема, я не міг ходити в туалет “, — розповів Олексій.
З його слів, в лікарні Мечнікова не лікували, а травмували. Завдяки мамі, дружині та брату його літаком доправили в Київ. Там його повернули до життя. Втрати 3-х літрів крові були несумісні з життям. До того ж підхопив запалення легень. Спочатку ставили діагноз туберкульоз. Після місяця в реанімації Олексія перевели в гнійну хірургію.
