Бійці АТО хочуть додому

Відповідно до Указу Президента України від 12 червня 2015 року “Про звільнення з військової служби військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 21 липня 2014 року № 607 “Про часткову мобілізацію”, звільнення з військової служби цих військовослужбовців буде проведено у липні-вересні 2015 року. Оскільки чимало калушан вступили у лави війська саме під час третьої черги часткової мобілізації, то їх, згідно з відповідним планом, мають демобілізовувати з липня по вересень 2015-го року включно.

Усе нібито справедливо і законно, однак — є нюанси. Бійці зауважують, що жодної роз’яснювальної роботи з ними не провели, а тільки вишикували та “довели до відома”, що їм ще два-три місяці служити. А вдома військових вже готувалися зустрічати рідні та друзі.

Спершу про таку ситуацію на фронті повідомив у соцмережі десантник із Калуша Віталій Маліборський. Він зазначив, що у 80-ій аеромобільній бригаді не хочуть демобілізовувати військових, які вже рік несуть службу. Мотивують начебто тим, що немає резерву для заміни. За словами військового, бригада вже півроку безперервно перебуває у зоні АТО. Ні відпусток, ні ротацій.

— Якщо хтось захоче “заспівати” про розхитування човна, то пораджу приїхати сюди і послужити в зоні АТО півроку безвиїзно, плюс під командуванням офіцерів, вихованих за совковою програмою, — наголосив Віталій Маліборський.

Калушанин Віктор Павлів, боєць 80-ої аеромобільної бригади, розповів “Вікнам”, що солдатам нічого не пояснюють. Ще в червні бійцям сказали, хто коли йде на демобілізацію, але напередодні закінчення їхньої служби — рішення змінили. П’ятого серпня виповниться рік, як Віктор перебуває у зоні АТО.

— Ми вже почали збиратися додому, а кілька днів тому нас вишикували і сказали, що демобілізація скасовується через те, що нас нема ким замінити, — каже Віктор Павлів. — Хлопці з’ясували, що закон про демобілізацію за 10 днів до річного терміну служби чинний щодо першої та другої хвилі мобілізації, а щодо третьої — такий пункт уже прибрали. Цікаво, що цього разу нам не розповідають про причини затримки, не надають ніяких документів. Внаслідок, кожен доводить своє: хтось спирається на Указ Президента, що демобілізація має проходити у липні-вересні, інші говорять про розпорядження Штабу АТО, якого ми навіть не бачили.

Калушанин ще з лютого перебуває на фронті, хоча згідно із законом кожних три місяці бійці мають проходити ротацію. У травні Віктор Павлів мав приїхати додому у відпустку, але командування пообіцяло відпустити бійця перед “дембелем”. Згодом — знову змінило рішення: цього разу сказали, що відпустку потім компенсують грошима. Тепер уже і демобілізацію перенесли. У результаті, боєць тричі збирався додому, і тричі — розпаковував речі.

— Уряд і ЗСУ зробили все можливе, аби відбити охоту в хлопців продовжувати службу, укладаючи контракти. Я теж думав зараз поїхати додому, відпочити, а вже у вересні приїхати в частину, щоб далі воювати. Але через таке ставлення до нас і постійний обман — мої плани змінилися. Багато хлопців тепер теж відмовляються підписувати контракти, — зазначає Віктор Павлів.

СИТУАЦІЯ НАПРУЖЕНА

Наразі ситуація у зоні АТО напружена, але не критична. Хлопці перебувають неподалік від Трьохбізенки.

— Ми, по суті, — друга лінія оборони. Після навчань нашу бригаду поставили в резерв. Тепер ми виїжджаємо на певні об’єкти, працюємо як десант, — розповідає військовий. 

Бійці вважають, що “мінськими домовленостями” конфлікт на Донбасі просто “заморозили”, тож, АТО затягнеться надовго. А для військових й надалі належних умов не створено: солдати живуть в розбитих бліндажах, зруйнованих будинках і старих базах. Уже відтепер готуються до зими. Армія має виконати ще багато завдань на Сході, але бійцям треба відпочити.

— Рік війни втомив. Хочеться до рідних, особливо — до дітей. Вони не розуміють, чого тато не приїжджає. То в травні чекали вдома, то в червні, а тепер — уже і приготувалися до мого приїзду. А все в останню мить скасовується. Це травма для дітей і рідних, — каже Віктор Павлів.

Інший боєць з Калуша Анатолій Черков, який теж служить у складі “вісімдесятки”, призивався 8 серпня того року, тож, уже 28 липня мав би йти на демобілізацію. Але його, як інших, також затримують.

— В Указі Президента чітко не зазначено, хто коли має бути звільнений від служби. Пише просто: “з липня по вересень”. Того й нас затримують. На ротацію ми приїхали у січні, але я повернувся на фронт наприкінці березня. Є й такі, хто ще від лютого не мав відпустки, — твердить Анатолій.

Таке ставлення влади та командування обурює бійців, тож, налаштовані вони негативно.

— Уявіть собі, які у нас настрої. Уже були складені списки, сьогодні ми мали виїжджати у Львів на “дембель”. Я повідомив батьків, дружину і дітей, аби вони за тиждень чекали мене вдома, а нам приходять і кажуть ні з того, ні сього, що ми ще 2-3 місяці маємо служити, — розповідає Анатолій Черков. — Не треба було складати списки, а через кілька днів все скасовувати. Навіть хлопців, які вже у Львові були, не пустили на додому. Однак там вони підняли пресу тощо, і їм таки пообіцяли звільнення, а нам сказали виконувати бойові завдання.

До слова, за виступи у пресі чи висловлення своєї точки зору щодо демобілізації бійців називають саботажниками, а їхні дії розслідує спецслужба. Перепало й калушанам. Хоча хлопці просто описали ситуацію.

— Людям треба пояснювати. Ніхто тут не дезертир, ніхто не хоче тікати. Ми рік відвоювали, пройшли “гарячі точки”, а нам нічого не розповідають, а лише “доводять до відома”, — розповідає військовий.

Хлопці кажуть, що їх не хочуть зрозуміти. Більшість добровільно пішли до війська, але за рік війни вже втомилися, особливо психологічно, тому хочуть додому.

— На мою думку, я свій обов’язок перед країною виконав, — зауважує боєць Анатолій Черков. — Тепер хочу побачити родину, побути трохи вдома. Раніше думав записатися в підрозділ оперативного призначення ВПС, куди тебе викликають суто на бойові завдання. Але з таким ставлення до військових вже сумніваюся, чи варто.

Попри все, боєць готовий захищати Батьківщину й надалі у випадку прямого вторгнення агресора тощо. Але зараз хочеться додому, відпочити від постійної напруги. І хоча повертатися до звичайного життя важко, але не страшно.

— Я працюю на СТО, і моя робота залежить від кількості клієнтів. Тому я розумію, що хоча б півроку мені ще треба буде нарощувати свою клієнтську базу і так далі. Але я не боюся.