Присутність священика біля воїнів не вирішує всіх проблем, але великою мірою допомагає ті проблеми вирішити самим воїнам Владика Богдан розповів Синоду, як розвиваються форми душпастирства та види реабілітації не тільки в нашій Церкви, а й в місцях, де зранені душі можуть знайти спокій, інформують ”Вікна” з посиланням на прес-службу Архієпархії УГКЦ.
«Створення реабілітаційного центру, звісно, це завдання держави. І кооперація держави і Церкви мала б дати добрі плоди. Нині розробляється методологія організації такого центру, тому що реабілітаційні центри, які вже є в Україні, не мають своєї повноти забезпечення фізичної, духовної та психічної реабілітації. Тому без співпраці з Церквою такий центр був би не повний. У створенні повноцінного реабілітаційного центру ми вбачаємо свою особливу участь», – зауважив єпископ у коментарі Департаменту інформації Церкви.
Сама Координаційна рада об’єднує в собі низку комісій, які покликані в особливий спосіб відповідати на потреби часу. На сьогодні це Департамент у справах душпастирства силових структур, Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, БО «Карітас України», а також відділ розвитку Церкви.
Як розповів владика Богдан (Манишин), приємною новиною для Синоду було повідомлення про створення волонтерами спільноти «Жінки героїв». Спільнота постала на Запоріжжі. Тут психологи і психіатри на волонтерських засадах надаватимуть курс тренінгів із реабілітації родин. «Слід зосередити свою увагу на сім’ях, адже воїн повертається у свою сім’ю, але повертається інакшим. Війна залишила на ньому свій відбиток, так само залишила відбиток на його родині. Різниця лише в тому, що воїн на фронті переживав усе по-одному, а родина, яка була незабезпечена і відірвана від батьківського тепла, переживала цю війну по-іншому. І, можливо, навіть у більшому напруженні. Відповідно, постала величезна потреба підготовки жінок до того, як вони мали б зустріти своїх чоловіків з війни, у який спосіб їх прийняти і як реагувати на прояви переживань, що їх можуть мати військові уже в мирний час», – зазначив голова Координаційної ради кризового душпастирства.
Водночас Координаційна ради кризового душпастирства проводить духовну віднову для психологів-волонтерів з усієї України, котрі займаються реабілітацією для наших воїнів і їхніх сімей. Їхня праця є виснажливою, тому їм теж потрібна духовна віднова, вважає єпископ.
Координаційна рада також має на меті створювати спілки воїнів АТО. За словами владики Богдана, кожна спілка повинна мати за адміністратора воїна, який бачив війну, але зумів її пережити і все своє переживання спрямувати в конструктивні дії. Обов’язковим членом такої спілки мав би бути священик-духівник.
Говорячи про важливість присутності військового капелана в зоні бойових дій, єпископ відзначив, що «присутність священика біля воїнів не вирішує всіх проблем, але великою мірою допомагає ті проблеми вирішити самим воїнам». «Присутність священика, – вважає він, – є запорукою близькості воїна з Богом. І, фактично, священик-капелан на передовій є одним з перших реабілітологів для воїнів. Присутність священика нагадує також, що народ не забув воїна, що за нього моляться, що його чекають і він має заради чого жити».
«Неодноразово доводилося чути таке. Якби було більше священиків у зоні бойових дій, то менше було б проблем після повернення», – додав владика Богдан (Манишин).
