Ігор Матвійчук з’явився у Калуші разом із Ігорем Насаликом у 2006 році. Пройшов шлях від начальника ЖЕО, фіндирект ІГОР МАТВІЙЧУК: ПЕРШІ “СОЛЬНІ” ВИБОРИ
Ігор Матвійчук став міський головою Калуша, обійшовши найближчого суперника Ігоря Очкура приблизно втричі. Ігор Матвійчук отримав перемогу на всіх 36-ти виборчих округах Калуша.
Це — перші “сольні” вибори для Ігоря Матвійчука. Досі він обирався депутатом до обласної ради від Української партії, тобто, працював у команді. На виборах міського голови відмовився бути висуванцем Української партії і пішов самовисуванцем.
Ігор Матвійчук з’явився у Калуші разом із Ігорем Насаликом у 2006 році. Пройшов шлях від начальника ЖЕО, фіндиректора КП “Водотеплосервіс” — до першого заступника міського голови. Упродовж майже року, відколи міський голова Ігор Насалик став нардепом, — був, фактично, першою особою у місті, хоча, за законом, першу скрипку мав грати секретар ради. Рішення стати міським головою Ігор Матвійчук, очевидно, прийняв давно — практично одразу по тому, як Ігор Насалик пішов з міста. Подейкують, із власними умовами. Результати “домовленостей” стали очевидними практично відразу: “людина Насалика” — Наталія Бабій, яка до того була “громовідводом”, пішла з міської ради, ставши спочатку помічником нардепа, а згодом — головою Калуської РДА.
Ігор Насалик зіграв вирішальну роль у виборчій кар’єрі Ігоря Матвійчука — починаючи від прийняття першим заступником відповідного рішення і — аж до останнього дня агітаційної кампанії. Спочатку, вочевидь, Ігор Насалик консервував Калуш для себе і по приїзді у місто, фактично, роздвоювався: Насалик-міський голова переважав Насалика-нардепа. Фрази на кшталт “ми збалансували бюджет”, “ми збережемо програми” свідчили про відчутний вплив Насалика на процеси у місті. Навіть до останнього думав, чи не балотуватися йому самому і досить ревниво ставився до зростання популярності Ігоря Матвійчука. Проте, коли “заварилося” із виборами в Івано-Франківську (де, нагадаємо, Ігор Насалик балотується міським головою. — Авт.), Ігор Насалик остаточно передовірив місто першому заступнику.
Не виключено, зараз однією ногою міський голова Івано-Франківська лаштує нові грандіозні плани. На цих виборах Насалик — на коні, бо може створити цілу “сімейну” монополію на владу: крім Івано-Франківська, де відбудеться другий тур виборів міського голови, сім’я Насаликів отримала вплив у Рогатині, де міським головою став брат Ігоря Насалика — Сергій, та у Калуші, де Ігор Матвійчук став міським головою, а син Ігоря Насалика — Максим пройшов першим номером у міську раду від УП.
За інформацією “Вікон”, Ігор Насалик намагався додати своєму протеже політичної ваги, залучивши у виборах бренд “БПП “Солідарність”, міську організацію якої очолює Ігор Очкур. У результаті політичних домовленостей і Ігор Очкур, й Ігор Матвійчук пішли на вибори самовисуванцями, хоча формально отримали підтримку кожен “своєї” політичної сили.
Стиль ведення виборчої компанії Ігоря Матвійчука — кардинально інший, ніж в Ігоря Насалика: без порожніх обіцянок та гучного політичного піару. Друзі упродовж багатьох років, Ігор Матвійчук та Ігор Насалик кардинально різняться і характерами. У Матвійчука немає бурхливої зовнішньої мішури, він не роздає обіцянок направо і наліво, не сипле мільйонами та цифрами. Наскільки Ігор Матвійчук може бути самостійним керівником, стане зрозуміло вже невдовзі. Сам Матвійчук обіцяє не рубати з плеча і запевняє, що не є прихильником кардинальних кадрових рішень. Паралелі із нардепом Ігореві Матвійчуку не до смаку. Але такий — “побічний” ефект підтримки нардепа.
Перший заступник практично не робив самостійних виїздів, зустрічей із виборцями чи колективами. Щонайбільше — планові заходи, передбачені “протоколом” події чи міські урочистості, де він як перший заступник мав бути присутнім згідно зі своїми посадовими обов’язками.
Більшість роботи на виборах робило оточення Матвійчука — постійна прив’язка до народного депутата, акцент на втіленні низки міських програм, яких, подекуди, немає й в області. Зрештою, не останню роль зіграло і те, що кандидат у більшості калушан не асоціювався із негативом, не мав за собою “корупційного” шлейфу та не зібрав негативу як комунальний заступник. Це, до речі, сильно контрастує із тим, що до міської ради не пройшов жоден керівник комунального підприємства, які йшли за списком УП. Виглядає, що комуналкою калушани не задоволені, але або не асоціюють комунальні негаразди із Матвійчуком, або образ Насалика затьмарив образ дірявих мереж та високих тарифів.
Матвійчук стартував гучно (теж, без сумніву, задумка Ігоря Насалика. — Авт.): на вибори його “благословив” Ігор Насалик та комбат кіборгів Олег Кузьміних. Упродовж всієї компанії Ігор Насалик незримо підтримував Матвійчука — на біг-бордах, агітаційних матеріалах, в останньому ефірному записі. Вочевидь, на виборчу кампанію Ігоря Матвійчука вплинула і політкампанія Ігоря Насалика, який балотувався в Івано-Франківську. Інформаційний простір був насичений виборчими гаслами Насалика, який постійно наводив Калуш як приклад своєї вдалої господарської діяльності.
Виборча кампанія Ігоря Матвійчука була позначена кількома скандалами. Перший — коли калушанка накинулася на першого заступника із більярдним києм. Випадок, швидше, пішов на користь Ігореві Матвійчуку, ніж зашкодив. Адже, впродовж кількох днів у Калуші тільки те й робили, що обговорювали подію. Другий — “підробні” агітки, якими просто завалили Калуш. Навряд чи вони багато відняли в Ігоря Матвійчука, але дали поживу інформаційному простору.
Невідомо, чи багато калушан прив’язали свій вибір до програмних обіцянок Матвійчука чи самої особистості кандидата. Швидше, спрацював бренд Насалика. Проте сама перемога — дуже переконлива. Її не можна порівняти із перемогою Ігоря Насалика на місцевих виборах у 2010 році, коли його підтримали 95% калушан. Але все ж, як на перші вибори, Ігор Матвійчук отримав велику квоту довіри.
ІГОР ОЧКУР: І САМ У ПОЛІ ВОЇН?
Для Ігоря Очкура — це другі вибори міського голови. Вперше він кандидував із Ігорем Насаликом у 2006 році й отримав другий результат: різниця між першим і другим місцем склала 10%. На цих місцевих виборах його конкурентом, хоча і опосередковано, також став Ігор Насалик. Ігор Очкур на виборах знову другий, проте суттєво зріс розрив між першим і другим місцем — до понад 35%.
На виборчу кампанію Ігоря Очкура мали вплив одразу кілька факторів: по-перше, відсутність монолітності демократичних сил. Об’єднання демократичних сил навколо ідеї зміни влади у Калуші так і залишилося “красивою обгорткою” внутрішніх політичних процесів і протистоянь. Більшість калуських політиків не змогли подолати власних амбіцій. А “свободівці” висунули власного кандидата.
Зрештою, і штаб провладного кандидата доклав зусиль, щоб наростити представництво опонентів на виборах міського голови та, як наслідок, — розпорошити голоси виборців.
Друга особливість виборчої кампанії Ігоря Очкура — відсутність сильної команди. Слабкість Ігоря Очкура — у невмінні “просіяти” своє оточення.
Можливо, бренд БПП додав би Очкуру до рейтингу, адже у нього за плечима не було такої потужної підтримки, як в Ігоря Матвійчука. Зрештою, біг-борди Ігоря Очкура мали би підказати виборцю про те, що за плечима в Очкура — партія Президента. Однак, хто збирався голосувати за Очкура, у більшості, його політичну біографію знав. А ті, хто вагався, або кого потрібно було переконати, мабуть, не надто замислювався про кольористику політичної реклами.
Ігореві Очкуру банально забракло часу. Його виборча кампанія довго стартувала і поволі набирала обертів. Енергію і час кандидат витратив ще і на формування списку БПП (хард-кор — список до обласної ради, куди УП, яка не йшла до області самостійно, намагалася проштовхнути якнайбільше своїх представників. — Авт.), що не дало йому у результаті жодних дивідендів. Можливо, якби Ігор Очкур більше часу приділив виборцям, то і результат отримав би інший. Щоб перемогти у цій боротьбі, треба було зробити неможливе, вилізти зі шкіри і впасти з ніг від виснаження. І головне — самому вірити у перемогу.
Пішовши на вибори міського голови як самовисуванець, Ігор Очкур поставив на кін усе. Як самовисуванець він не зміг очолити список БПП до міської ради, хоча, пройшовши у міську раду, міг би претендувати на посаду секретаря. Якщо згадати, з яким скрипом першим номером списку став колишній “ударівець” Олег Нижник, а також — що троє з п’яти майбутніх депутатів від БПП проходять у міську раду за квотою “УДАРу”, можна припустити, що Ігор Очкур не матиме впливу на процеси у майбутній фракції. Приблизно — як у 2009 році, коли Ігор Очкур очолював міську організацію “Нашої України”, але не впливав на “нашоукраїнців” у міській раді.
Невідомо, чи пробуватиме свої сили Ігор Очкур у наступних виборчих компаніях. Наступна, до речі, може початися вже невдовзі, якщо нардеп Ігор Насалик стане міським головою Івано-Франківська.
АНДРІЙ КРАВЧУК І ОЛЬГА СІКОРА: МАЙЖЕ НІЧИЯ
Ольга Сікора від ВО “Батьківщина” та Андрій Кравчук від ВО “Свобода” набрали практично порівну голосів. Причому Андрій Кравчук, який на виборах міського голови стартував вперше, навіть випередив кандидата зі стажем та екс-нардепа.
На цих виборах “Свобода” показала один із найвищих результатів — як у місті, так і в області загалом. Імовірно, сам бренд “витягнув” бійця АТО Андрія Кравчука на третє місце. Для Калуша це не новина: приблизно у такий самий спосіб Олег Нижник, який балотувався у 2012 році на виборах до Верховної Ради від “УДАРу”, посів друге місце, а Ольга Сікора — перемогла.
Для Ольги Сікори вибори міського голови — не перші. Вона вже змагалася із Ігорем Насаликом за владу у 2010 році і набрала понад 5% голосів виборців. На цих місцевих виборах Ольга Сікора поліпшила свій результат вдвічі, проте і кандидатів було більше.
ВО “Батьківщина” висунула Ольгу Сікору на вибори міського голови ще у серпні. Якийсь час були сумніви, чи вона реально балотуватиметься. Не останню роль у прийнятті рішення зіграло її оточення. Рішення, між іншим, було вигідним для провладного кандидата, адже розпорошувало електорат його основного суперника — Ігоря Очкура. Крім того, штаб провладного кандидата зміг “витримати” обличчя і “високу” гру без чорного піару. Цю функцію “переклали” на штаб Ольги Сікори. Кандидат на зустрічах із виборцями не минала нагод “пояснити”, чому відмовилася підтримати Ігоря Очкура на місцевих виборах. При цьому таврувала свого колишнього соратника як “зрадника”.
Не ставши міським головою, Ольга Сікора проте отримала шанс очолити районну раду. ВО “Батьківщина” — у лідерах на виборах до районної ради, хоча — не абсолютний переможець: лідирує — КУН. Зрештою, не варто скидати з рахунків політичні амбіції КУНу, зокрема, діючого заступника голови районної ради Михайла Срібняка.
Ольга Сікора вже мала монополію на формування команди у районі: як нардеп лобіювала призначення на посаду голови Калуської РДА свого ставленика — працівника її громадської приймальні, колишнього очільника Калуського МВ УМВС Миколу Жовніра. Він управляв РДА у перехідний, постмайданівський період, проте нічим себе не проявив.
САВКА VS САВКА
Володимир Савка, якого висунула партія “Громадянська позиція”, на виборах засвітився вперше. Результат Володимира Савки (4,65%) майже результат Ольги Сікори на минулих місцевих виборах.
Володимира Савки не було помітно в інформаційному просторі. Можна припустити, що частиною свого успіху він завдячує саме прізвищу, яке співзвучне із прізвищем відомого у Калуші громадського активіста Олега Савки. Зрештою, чимало людей справді вважали, що балотується Олег Савка та прагнули віддати голос за “молодь”.
“Ниточки” від Володимира Савки можуть вести до провладного штабу — кандидат міг стати ще одним гвинтиком технології розсіювання голосів виборців. “Громадянська позиція” — партія, яку до Калуша “привів” народний депутат Ігор Насалик ще у статусі міського голови. Адже він, нагадаємо, короткий час був навіть заступником Анатолія Гриценка у “Громадянській позиції”. За Ігорем Насаликом до “Громадянської позиції” потягнулися всі “упівці” з міської ради. Насалик зі скандалом покинув ряди політичної сили, а щодо фракції УП у міській раді досі виникають питання: представляють вони Українську партію чи “Громадянську позицію”?
“Темна конячка” цих виборів — Ернест Готліб, який набрав трохи більше, ніж 2% голосів виборців. Його на виборах висунула Радикальна партія Олега Ляшка. Самостійна він фігура чи — чиясь передвиборна технологія, невідомо. Його ситуативний дует із провладною громадською організацією “Вільні громадяни вільного міста” може про щось свідчити або й ні. Радикальна партія Олега Ляшка на місцевих виборах у Калуші не отримала достатньої кількості голосів і до міської ради не пройшла. Вочевидь, результат партії став і результатом кандидата водночас.
Результати виборів у Калуші повторили загальнообласну тенденцію: на виборах на Прикарпатті люди, в основному, голосували за діючих міських голів, вочевидь, не бажаючи змін. Вибори у Калуші засвідчили про запит на збереження існуючого стану справ. Фактично, влада у Калуші “законсервована” з 2006 року — часу, коли Ігор Насалик вперше став міським головою. І вже третій раз поспіль калушани обирають міським головою не свого земляка. Це може свідчити про дві причини: або люди задоволені владою і всіма процесами, які відбуваються у місті, або ж Калуш ще не “народив” сильного суперника, який би подолав “бренд Насалика”.
