Валентин Гонтар, 1973 року народження, помер у першу річницю народження їхнього з Віталіною Масловою сина Назара | Фото: Валентин Гонтар, 1973 року народження, помер у першу річницю народження їхнього з Віталіною Масловою сина Назара. На місці загибелі було виявлено елементи розірваної гранати, документи та особисті речі чоловіка. Біля тіла — вирва. Експерти припустили, що чоловік накрив собою гранату, а після вибуху його відкинуло вбік, інформують "Вікна" з посиланням на "Новинарню".
Версія міліції – самогубство. Це звичайна перша версія. Але ніхто не вірить, що в день народження сина чоловік міг підірвати себе в Києві гранатою. Прощання з бійцем планують організувати на Майдані Незалежності. Однак, поки що тіло залишається в правоохоронців.
Наразі вдалося з'ясувати, що Гонтар мав бути 4 серпня на дні народження сина в Карпатах (родина мешкала у Криворівні Верховинського району, отримавши там хату). Однак Віталіна з Назаром мусили святкувати без Валентина. Він тим часом запланував зустрічі в Івано-Франківську, поїхав до Києва, планував на день народження повернутися на Прикарпаття. Спершу з Валентином пропав зв’язок. Його шукали, залучивши друзів та побратимів...
Валентин Гонтар – кадровий військовий, жив і служив у Криму. За різними даними, брав участь у бойових діях в Придністров’ї та Африці. На початку нульових батьки Гонтаря з Криму переїхали на Полтавщину. А Валентина армійські друзі запросили в Москву до спільної праці. Там він тривалий час жив і працював “у самому центрі російської розкоші” – на Рубльовці, в торговому домі делікатесів.
Військовий психолог, громадська активістка і волонтер Олена Нагорна у соцмережі Facebook написала:
“Звідти події на Майдані видавалися жахливими. І в 2014 році Валентин приїхав на Полтавщину, щоб забрати батьків до Москви, рятуючи від «злих бандерівців»”.
Але, як згадував сам Валентин, батько за два дні “вправив мозок”, розставивши синові всі крапки над “і”. Той зробив вибір на користь України і збройного протистояння російським агресорам. Разом із бойовими побратимами "Прапор" пройшов Артемівськ, Лисичанськ, Попасну, Курахове.
Під час першого штурму Іловайська, 10 серпня 2014 року, група бійців потрапила в російську засідку. Валентин був поранений, але один із побратимів фактично врятував йому життя. У тому зіткненні Валенти, проте, отримав сильну контузію, йому роздробило кістку руки. Чоловік переніс чотири операції.
Відновлювався Гонтар у “Творчій криївці” в Карпатах, яку започаткувала авторка методики творчої реабілітації Віталіна Маслова.
Олена Нагорна додає:
“Пам’ятаю день, коли Прапор зайшов у волонтерський центр на Пушкінській влітку 15-го. Ми вже були більше півроку як знайомі. І він трішки соромлячись, але просто сяяючи, тихенько сказав: «А ми з Віталінкою одружимося» Це було так круто!!! «Та ладно, – сміючись, не повірила я, – може, просто гори, романтика?» «Ні, – відповів він, – це серйозно, вона мене розуміє». Це були емоційні, насичені стосунки”.
Весілля справляли в старовинній дерев’яній церкві. Валентин – по формі, Віталіна – у народному строї. З гостей – лише побратими та дружка.
І в 16-му в них народився синочок – дитинка з неймовірно глибокими сірими очима.
«Творча криївка» стала їх спільною справою. Гонтар був координатором у рамках цього масштабного проекту. Валентин та Віталіна просто горіли нею. Планували розширення і побудову стаціонарного реабілітаційного центру. Щоб ветерани з родинами змогли відновитися, відпочити, налагодити стосунки, знайти нові ресурси у своєму житті.
…Тепер Віталіна лишилася без чоловіка, а малий Назарчик – без батька. У Москві також залишилася дочка Гонтаря від першого шлюбу. Справу “Прапора” тим часом перекваліфікували за ст. 115 ч. 1 ККУ – “умисне вбивство”.
