Катерина Арсені (зліва) присягнула на вірність Україні у грудні минулого року | Фото: Руслана Овсієнко Катерина Арсені пригадала у соцмережі загиблих останням часом в АТО з 10-ї гірсько-штурмової бригади:
"Ростислав ДОБРОшинський, Андрій ДОБРОвольський, Іван ДУБей…. Добрі, щирі, молоді, міцні, як дуби… Жити і жити…. Та там, десь далеко в небесах, було написано інакше. Вони були разом з нами, жили з нами, їли з нами. Ділилися останнім кусочком хліба. Вони були на війні. Але війна забрала їх життя. А ми залишилися тут. Разом з війною. Їх нема. А чому ?..... Чому нема серед нас кращих з кращих ? Чому вони пішли ?
Ми були одним колективом. Уявляєте ? Один колектив! І так швидко їх не стало. 20-30 років…. Чому не допомогли наші молитви ? Чому вони покинули нас ? Є відповіді, які ми ніколи не збагнемо ?
Ми продовжуємо жити. Але не так, як колись. Ми уже зовсім інші. Їх обличчя , їх слова, їх рухи, їх жести назавжди закарбуються у нашій пам’яті. Вони пішли, щоб ми жили. Вони пішли – щоб ми пам’ятали. Пам’ятали їх відданість, мужність, відвагу. Їх обличчя . Їх імена. Вони там – а ми тут…. І не маємо права зрадити їх. Ніякого. Пам’ятайте усі імена загиблих Героїв України чорної сучасності. Моліться за невинно убієнних УСІХ синів свого народу. Згадуйте в молитвах Ростислава, Андрія, Івана…".
Був ясний день, світило сонце.
Мороз помалу відступав.
Від пострілу спинилось серце.
На небеса хлопчина відлітав…
І медиків руки умілі 40 хвилин качали, як могли.
Холодне тіло посиніло.
Та врятувати не змогли…
І небо плакало, і в горі мати.
Дружина молода вдова.
До яких пір вмиратимуть солдати,
Коли закінчиться війна ?
І як спинити цю байдужість ?
Хто відповість за згублені життя ?
Посмертні нагороди всім «За мужність» ?
А є хоча краплинка каяття ?
І чи хоч раз сльоза скотилась з серця,
У душу з холоду й пітьми,
Тоді, як завмирали два озерця.
Тоді, як в небо падали сини ?
І чи купюрами вас тішить
Кривава посмішка війни ?
А як майбутнє, Україна ?
Де ваші зараз є сини ?
Чужі летять, а вам - байдуже…
Не вам ж вмиватися слізьми.
Не ваші ж люди вас засудять.
Й не ваші падають сини…
