26-річний боєць з Карпат написав книгу про таких, як сам 26-річний Борис Гошко працює на залізниці помічником машиніста тепловоза інформує "Репортер".
В АТО пішов у 2014 році, коли йому було 22. Служив гранатометником у 128 бригаді. 1 вересня, після навчань на полігоні, їх відправили на першу лінію – в місто Золоте Луганської області, де пробули більше 40 днів під постійними обстрілами. Каже, слава Богу, був лише один поранений.
«Закинули нас на цвинтар і просто сказали окопатися. Там нас вперше й обстріляли. Правда міни перелітали верхом, але було дуже страшно».
Далі стояли у полях перед Санжарівкою Донецької області. Спершу, каже, було більш-менш спокійно, але 15 січня 2015 року почалося справжнє «м’ясо». Борис згадує:
«Постійні обстріли протягом 35 днів, будильник не треба було заводити – з шостої ранку і пішло/ Стояли там до кінця – до 18 лютого. В ніч на 19-те на наші позиції вийшли з 60 хлопців із Дебальцевого. Замучені, не хотіли ні їсти, ні пити. У моєму бліндажі, де нас раніше двоє ночували, тоді помістилося 11. Було тісно, але тепло. Через постійні бої забезпечення не довозили, дров не було, бо поле».
Далі – друга лінія, Станиця Луганська. Більше участі в боях його взвод не брав. А 9 вересня 2015-го Гошко демобілізувався. Приїхав додому і, каже, відчув якусь порожнечу. Борис розповідає:
«Думав: «Що, це все?». Не знав, де себе подіти. Вернувся на роботу на нафтопереробну станцію, трохи пропрацював, взяв відпустку, поїхав подорожувати. Знову хотів підписати контракт, але почав обходити ті всі комісії та й передумав. Зараз звикаю до нової роботи на залізниці».
Для побратимів писати книгу Борис почав у вересні 2016 року. Книгу він присвятив загиблим побратимам – Анатолію Слонському з Умані та Юрію Пукішу з Калущини.
Юрій Пукіш підірвався на розтяжці 29 серпня 2015 року поблизу села Гарасимівка Станично-Луганського району. Анатолій Слонський загинув 6 лютого 2015 року під час боїв за Дебальцеве. Відбивав танкову атаку на блокпосту №3 під селом Троїцьким. Борис каже, двічі з побратимами їздили на його могилу, а от у Юрія Пукіша на могилі не був:
«Соромно зізнатися, але у Юрія на могилі ще ні разу не був, хоч близько. Рідним Толіка відправив книгу, а з родичами Юрія не маю контактів».
