Не так давно «Галичина» повідомляла про те, що після тривалої перерви на локомотиворемонтному заводі, який в лютому очолив Ярослав Ленів, відновили роботу ливарного цеху й виробництво гальмівних колодок для локомотивів і пасажирських вагонів. Вони потрібні як залізницям, так і великим підприємствам, зокрема металургійним комбінатам, ПАТ «Івано-Франківськцемент» й іншим.
А трохи згодом на офіційному веб-сайті підприємства з’явилося оптимістичне оголошення — дирекція запрошувала на роботу висококваліфікованих токарів, налагоджувальників верстатів і маніпуляторів з програмним керуванням та робітників ще низки спеціальностей. Зауважимо, що потужності лише ливарного цеху дозволяють за наявності замовлень виготовляти 120 тис. колодок, що становить 38 відсотків річної потреби ринку нашої держави.
Однак колектив заводу спроможний виконувати набагато складніші завдання. Зокрема? ремонтувати та модернізувати локомотиви і спеціальний рухомий склад та випускати машинобудівну продукцію, в тому числі й автомотриси та запчастини до неї.
Тому рішення уряду продати всі 100 відсотків акцій одного з небагатьох у системі «Укрзалізниці» машинобудівних держпідприємств стало несподіванкою. Хоча, принаймні в це хочеться вірити, можливо, й таким, що відкриє якісь перспективи для локомотиворемонтників. Бо, на жаль, цілком очевидно, що посадовці, які сидять у міністерських кабінетах, і не лише нинішнього уряду, а й багатьох попередніх, ще можуть розпродати те, що створювалося десятиліттями працею тисяч співвітчизників, але не здатні ефективно, в інтересах держави управляти її підприємствами та розвивати їх.
У цьому конктесті можна згадати і те, до якого стану доведено Коломийський експериментальний завод «Прут», що в підпорядкуванні Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, і про хронічно складну ситуацію на підприємствах Міноборони України — «63 котельно-зварювальному заводі» та івано-Франківському військовому ліспромкомбінаті.
Але справді вражаюча картина занепаду нашої промисловості і повної неспроможності урядових бюрократів її відродити, на наш погляд, віддзеркалює якраз приклад ПрАТ «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод». Його було засновано у 1866 році в Станиславові як головні машинні майстерні Львівсько-Чернівецької залізниці, а вже у 1870-му він став найбільшим промисловим підприємством у Галичині. У 1912 році на локомотиворемонтному заводі працювало тисячу робітників і спеціалістів — чи не вдвоє більше, ніж у 2012-му. То, може, й справді краще завод продати?