Учергове перепрошую в читачів за власну нескромність. Причина є банальною — просто люблю Калуш і не розумію, чому його так зневажають інші. В тому загалі й постійні мешканці цього містечка – батьківщини Бандер, Смольок, Рубчаків та сотень інших осіб, котрі залишили власний слід в історії людства.
Для розвитку калуського туризму варто рухатись класичним шляхом, не вигадуючи ровера.
Найперше досягається транспортна доступність міста, включно з відновленням злітної смуги в Копанках. Невеликий приватний аеропорт здатен обслуговувати маломісні спортивні літаки внутрішньої мережі. В найближчі роки населення Калуша з доданими до ОТГ селами заплановано збільшити до 130 тисяч осіб. Нагадаю, в 120-тисячному Ужгороді давно функціонує міжнародний аеропорт. Дороги між Калушем, найближчими обласними центрами та Старим Угриновим повинні бути принаймні білоруської якості.
У Калуші мусить з’явитись хоча б один тризірковий готель та нормальні ресторани з якісною їжею, демократичними цінами. Про відсутність вуличної злочинності в туристичних центрах всі знають без мене.
У Калуші збереглася промислова ратуша, а на ній — давній годинник
Й останнє: туриста можна привабити лише тим, що є в Калуші, але відсутнє в Івано-Франківську, Дрогобичі чи Коломиї. Не кажучи вже про Львів — туристичну столицю України.
Деякі пропозиції дотично калуського туризму я вже висловлював:
«Три простих рішення для туризму в Калуші» за посиланням;
«Бойківські калушійки – конкуренти коломийок» за посиланням;
«Короткий словник калуської мови» посиланням;
«Маршрутом «Калуський спотикач» за посиланням.
Не буду повторюватись — лише додам дещицю. Якщо Коломия — столиця Гуцульщини, хто заважає оголосити Калуш столицею Бойківщини? Тим паче тут народився найвідоміший в світі бойко — Степан Бандера.
Для туристів варто виготовити, принаймні, макети (зменшені в масштабі) тих об’єктів, що назавжди втрачені: старостинський замок, мисливський будиночок Яна Собєського, будинки Меєра, Штерна тощо. Щоб вони могли фотографуватись біля копій історичних пам’яток. Ви ж не плануєте показувати відвідувачам Калуша ями та купи сміття з поясненням на кшталт «А ось на цьому місці колись стояв….»?
Можна заснувати в місті і музей однієї вулиці. На цю роль претендують найстарші: вулиця Степана Бандери (Замкова, Станіславська, Терешкової), вулиця В’ячеслава Чорновола (Саліна, Леніна, Шахтарська) чи Михайла Грушевського (Львівська, Двірцева, Вокзальна, Словацького, Калініна).
Покидаючи Калуш, турист повинен захопити з собою, окрім власних фото, альбоми малюнків Мирослава Гаталевича, довідкову та художню літературу, присвячену цьому місту та авторства прикарпатців, словничок калуської мови тощо.
Можна, звісно, пропонувати сплав каяками водами Дністра. Але лише тим, хто не сплавлявся Мигіївськими порогами (Миколаївщина з її каньйонами) чи не ходив під вітрилами по Південному Бугу, Дніпру. Можна замінити відпочинок на Чорноморському узбережжі Херсонщини купанням в Домбровському кар’єрі, назвавши виробничу яму місцевим морем…
Одначе чогось досягає лише той, хто формулює перед собою амбітну мету, а не пасивно рухається за течією.