ТРИ МУШКЕТЕРИ
Згадуючи «Шашличну», не можна оминути увагою тріо мушкетерів. Кольцова, Зварича й Ташкента. Володимир Кольцов — російськомовний удмурт, мешкав біля пивзводу, в будинку де колись Словак з СБУ ОУН вбив енкаведиста Капустіна. Щоправда, в колоніях Кольцов жив більше, аніж вдома. Засуджували його доволі часто, за дрібні крадіжки. Зварич мешкав на Загірї. Як і Кольцов, Ташкент він полюбляв алкоголь. Найбільш авторитетно з трьох мушкетерів виглядав Ташкент, справжні імя та прізвище котрого ніхто не знав. Чорний капелюх, чорний плащ, біла сорочка з чорним краватом, паличка надавали ваги в очах міліціантів цьому фасету, який ніколи ніде не працював. В «Шашличній» оповідали історію з теодолітом, яку усі знали, бо неодноразово чули.
Одного разу якісь франківські геодезісти поставили теодоліт на трьох деревяних ніжках біля шашличної, поки стояли в черзі за пивом. Мушкетери його вкрали і поїхали в село Копанки. Чому Копанки? Бо це поряд з Калушем (лише 6 км), і в цьому селі вже був аеропорт.
Трійця поставила теодоліт біля городу найближчої до взлітної смуги хати і почала «грати вар'ята» — ніби щось міряти. За хвилину до них підійшла бабця, господиня з питанням, що це вони виміряють біля її городу. Для пояснень гурт талановитих акторів виставив наперед Ташкента в білій кошулі з чорним краватом:
«Ми планіруєм расширять аеропорт. Откроєм новиє авіарейси: «Калуш – Черновци», «Калуш – Ужгород», «Калуш – Камєнєц». Прідьотся урєзать часть вашего огорода для новой взльотной полоси і дорогі на Львов».
Російська мова та чорний капелюх зробили власну справу. Селянка не сумнівалась, що то — столичне начальство. Далі надійшла пропозиція пообідати гарячими пирогами, голубцями, обговорити плани побудови нової дороги, котра може відібрати частину городу не в господині, а у клятої сусідки Маруськи. Хлопці погодились, якщо перекус буде швидким.
Поїли, випили по 50 грамів міцного самограю, отримали пару сотень рублів хабаря… і вирушили до іншої хати.
В селі новина розповсюджується швидше за теперішній інтернет. Опісля третьої гостини мушкетери напідпитку з повними кишенями грошей потрапили в хату голови сільради, якого не було вдома. Калуське тріо не знало нікого в Копанках. Але телефон в коридорі (єдиний на все село тих часів) мусив натиснути кнопку «небезпека». Але не натиснув.
Поки хлопці гостились закарпатським коньяком з копченими ковбасами, бринзою, пляцками, грибами, господиня тихо зателефонувала чоловікові та повідомила про інженерів, що вже планують розширити аеропорт. У відповідь вона почула брудну лайку, негативну оцінку її розумових здібностей та пропозицію під будь-яким приводом затримати власників теодоліту. Сільський голова, комуніст, зателефонував в районний відділ міліції та розповів все про столичних інженерів.
В Калуш Зварич, Ташкент та рецидивіст Кольцов вже повертались не рейсовим автобусом, а комфортабельним міліцейським бобіком. Постійні відвідувачі шашличної дуже жалкували, що підступні міліціянти зашкодили шляхетним планам калуських мушкетерів збільшити пасажиропотік аеропорту за рахунок нових рейсів до Ужгорода, Чернівців та Кам’янця-Подільського.
СМАКОТА
Калуську шашличну 70-х років минулого сторіччя неможливо уявити без Івана Мостиського. Справжнє прізвище не дуже старого вуйка Івана ніхто не знав. Але відали, що він мешкає в селі Мостище, коли ввечері ненадовго покидає шашличний рай.
Грошей в Івана не було. Взагалі ніколи та ніяких. Проте пиво він полюбляв, більше, аніж будь-що. Відвідувачі шашличної, після перебору власної норми не допивали пиво, залишаючи на денці півлітрової гальби виробництва Лисичанського склозаводу 100/50 грамів пива. Іван напрочуд ввічливо запитував, чи можна вже забрати бокал, потім збирав все недопите, зливав залишки в єдиний посуд і смакував пиво, заряджене слиною калуської шляхти.
Калуський завод комунального устаткування був постійним суміжним партнером Горьківського автозаводу. Тому в Калуші іноді у нетривалих службових відрядженнях з’являлись суворі чоловіки з Нижнього Новгороду (тоді — горького).
Літо. Спека. Двійко росіян-автомобілісти з горького рухаються по вул. КАЛініна (Грушевського). Спиняються біля «Шашличної», відчувають аромат пива, але спостерігають величезну чергу бажаючих погамувати спрагу. Несміливо заходять всередину культового генделику зі слабкою вірою в православне чудо. І чудо трапляється. Вони бачать Івана Мостиського. А побіля нього дві повні гальби пива та ще кілька пустих, брудних. Далі руцкіє пропонують за радянський рубель купити в Івася два пива. Іван радо погоджується, ледь не вперше в житті заробивши реальні гроші. В ті часи власник рубля на пиво почувався олігархом міндічом на золотому унітазі.
Хлопці з нижнього радісно випивають направду смачне калуське пиво – «вквуснатіща». Потім їх зачинає мордувати сумління: «А как же ти, мужик? Ми же випілі твайо піво, а там — оху…нная очередь». Іван їх заспокоїв: «Та я ще собі до вечора назливаю залишків, смачного, колєги». Чи не зрозуміли паволжскіє робята Івана Мостиського, чи зробили вигляд, що не зрозуміли, це питання залишилось без відповіді. Але завдяки Івасю з Мостищ в Калуші, в рідному місті Степана Бандери, ще до проголошення відновлення незалежності України 24. 08. 1991 виникла нова технологія миття використаного пивного посуду за участю російськомовних, котрі нє панімают па-украйонскі. Смачного! Щоб їлося і пилося, щоб хотілось та моглося!
Початок — у блозі "В калуській "Шашличній".
Далі буде...
