Щосуботи Василь Фіцак та Олександр Коваль на волонтерських засадах здійснюють відновлювальні роботи на старому католицькому цвинтарі Калуша, відкритому в 1790 році. Реставрація надмогильних пам’ятників, фамільних склепів, окрім інших завдань, переслідує також мету – встановлення точних місць поховання видатних калушан.
Нагадую: досі не відновлено місце поховання Гната Рожанського в с. Хотинь, частині Калуша. Того Гната Рожанського, котрий забезпечив друк та розповсюдження першого видання творів Тараса Шевченка в Галичині.
Пропоную розпочати пошук могили одного з відомих калушан з родини Фельчиньских, похованого саме на тому цвинтарі, де постійно працюють Василь Фіцак та Олександр Коваль. Але спочатку – коротка довідка про всесвітньо відому родину виготовлювачів дзвонів.
Найстаріший дзвін в Європі було виготовлено в 1106 році, він і зараз знаходиться в місті Піза, Італія. Хоча перші дзвони на християнських храмах з’явились в VII сторіччі, в часі виникнення ісламу. Традицію бити в дзвони, в якості регламентованого ритуалу, запровадив Римський папа Грегор XIII. Тоді ж в Європі виникла така рідкісна та втаємничена професія, як «ливар дзвонів». А найкращі майстри дзвонів стали відомими всьому світові.
Власне такими МАЙСТРАМИ були калуські поляки з династії Фельчинських. Ця сім’я (8 поколінь) упродовж двох сторіч є однією з найстарших родинних фірм в Європі. Засновником ливарні Фельчинських був Міхал Фельчиньскі (Michał Felczyński), померлий 1866 року. До Калуша він потрапив в якості працівника соляної копальні, що пізніше отримала назву TESP /Towarzystwo Eksploatacji Soli Potasowej/. До речі, Калуське TESP в 1939 році з 23-ма тисячами працівників було одним з найбільших підприємств Східної Європи.
Відомо, що в 1808 році Міхал заснував власну фірму з відливання дзвонів. Тобто, в наступному році калушани будуть відзначати 210-річний ювілей ливарні Фельчиньских! Спочатку Міхал не мав стаціонарного цеху з обладнанням. Міхал Фельчиньскі мандрував від парафії до парафії та на місці відливав дзвони, захищаючи власне ноу-хау – нагрівання металу в сільських умовах (перед заливанням у форму) до 1200 градусів за Цельсієм.
Стаціонарне підприємство в Калуші заснував його син, також Міхал, в 1854 році. Світова відомість фірми розпочалась від Францішка Фельчиньского (1844-1924) та його чотирьох синів: Людвіка (1873-1957), Міхала (1878-1938), Яна (1884-1947) та Каетана (1896-1954). Окрім Калуша, брати виливали дзвони в польській філії (Przemyśl). Дзвони Фельчиньских є в Європі, Америці, Африці та Австралії. Цитую міський сайт м. Ополе:
«W 1927 r. na wystawie światowej w Paryżu zdobyli Grand Prix, dwa lata później w Poznaniu - złoty medal. W 1939 r. na wystawie światowej w Nowym Jorku prezentowali cztery dzwony pokryte ornamentyką o tematyce historycznej. Wybuch wojny spowodował, że nie wróciły one już do Polski. Jeden z nich znajduje się obecnie w Stamford (Connecticut)».
Архіваріусом родини була Валерія Фельчиньска, випускниця Львівського університету, народжена в Калуші, в 1918 році. Власне це вона систематизувала всю інформацію про фамілію ливарів дзвонів – чотирьох братів, які в Калуші мали власні віли та спільний будинок, що зберігся донині в якості архітектурної пам’ятки.
Один з чотирьох братів – Міхал Фельчиньскі – помер 60-літім, в 1938 році та був похований на калуському цвинтарі. Погребальна процесія, яку очолювали католицький ксьондз, греко-католицький священик та рабин, розтягнулась на весь тогочасний Калуш. Сподіваюсь, Василь Фіцак, Олександра Коваля та їхні помічники розшукають фамільний склеп Фельчиньских.
Після окупації Калуша совітами виливання церковних дзвонів було заборонене. Частину родини Фельчиньских в 1945 році було вивезено до Сибіру. Інша частка фамілії мігрувала до Пшемисля. Фірма досі працює. Керують нею Януш Фельчиньскі (Janusz Felczyński) та його син Мацей. Традиції збережено: для виготовлення дзвонів використовується глина, сплави металів та… «łajno końskie». За минулі 70 років Фельчиньскі виготовили більш, як тисячу дзвонів, серед котрих дзвін для фрегату "Dar Pomorza", дзвін для віденського храму «Kahlenberg», де вшанована пам'ять про перемогу європейців під орудою Яна ІІІ Собєського над турками в 1683 році. В 1979-му біля Глівіц з’явилась ще одна фірма Фельчиньских, від другої лінії родини. Її заснували Вацлав та Єжи Фельчиньскі — сини Яна, котрий керував перед 2 світовою війною ливарнею в Калуші, та донька Вацлава Анна. Є ще одна ливарня Фельчиньских — в Тацішові, заснована Тадеушем, його сином Збігневом та онучкою Агатою. Всі перелічені майстри мають калуське коріння.
В Луцьку та Пшемишлю існують музеї дзвонів, основу експозиції котрих складають дзвони братів, виготовлені в Калуші.
Окрім могили Міхала Фельчиньского (1878 – 1938), на калуському цвинтарі знаходилась могила видатного польського адвоката – доктора Станіслава Сяркевича (Stanisławа Siarkiewiczа), народженого в 1882 році. Він помер та був похований в 1926 році. Ще наприкінці теперішнього сторіччя на старому калуському цвинтарі від 1926 року стояв надгробний пам’ятник Сяркевича з рожевого граніту у формі рук, що тримають молот, з написом: "Bojownikowi o sprawiedliwość społeczną. Proletariat Kałusza".
Ще в 2010 році на Калуському цвинтарі існувала могила з хрестом та табличкою «Władysław Grocholski (1868-1931)». В міжвоєнному Калуші родина Грохольскі була достатньо відомою. Владислав – батько Юзефа, військовика Пілсудського, що воював проти російських більшовиків, а в 20-х роках працював в TESP і товаришував з адвокатом Сяркевичем. Юзеф працював головним машиністом і був власником склепу в Калуші. Магазином керувала його дружина Гелена, з дому «Trockowska», донька відомого в Петербурзі власника польської ресторації. Гелена після більшовицького заколоту в Росії, переїхала до Калуша. В Калуші Грохольскі народили чотирьох синів: Romana (1921), Czesława (1923), Bolesława (1925) i Mieczysława (1936). Німці вивезли Юзефа на примусові роботи до Німеччини, де він загинув. А Гелена з синами опинилась в м. Ополе.
Завдяки музичній освіті, отриманій в Калуші, старші сини заснували в Ополе перший польський повоєнний біг-бенд, що називався: "Jazz Band - Ta Joj", "Jenny 5 Rytmików", "Jackie Jam" і долучились до перетворення Ополе в центр польських музичних фестивалів.
Разом з Грохольскими з Калуша до Ополе в 1945 році мігрували видатний художник Feliks Wygrzywalski, найвідоміший польський стиліст Stanisław Wasylewski. Їхні предки були також поховані на Калуському цвинтарі.
Ще однією з міжвоєнних легенд Калуша був Стефан Слива. При соляних копальнях існував футбольний клуб «TESP Kałusz», яким керував Stefan Augustyn Śliwa (1898-1964), граючий тренер. Він був спортивним вихованцем краківської «Вісли», певний час грав за клуб «Погонь» (м. Вільнюс). Його калуська легендарність була пов’язана з тим, що Стефан не мав частини правої руки (долоні). Власний протез він не знімав навіть під час матчів. Вболівальники казали, що руку Штефко втратив, коли грав на позиції воротаря, після удару рукою в металеву штангу. Після ампутації пан Слива повернувся на футбольне поле, але змінив амплуа – почав грати форварда. Цей калушанин помер та похований в м. Ополе.
