— Якось побачила передачу про вишитих іконах і мене осінило: за схемами ж образи і зв’язати можна, — розповідає Надія. — Перша — Ісус — далася мені насилу, кілька місяців провозилася. А коли понесла її освячувати в наш кафедральний собор Святого Воскресіння, там всі ахнули: мовляв, і це в’язано спицями?
Двометрову “Плащаницю” Надії Соломко навіть прикладали до Туринської плащаниці, коли святиню привозили в Івано-Франківськ. Може, саме це додало їй чудесної сили?
— Якось їхали з чоловіком на машині в Кам’янець-Подільський до сестри, — розповідає Надія. — На задньому сидінні розклала ще не закінчену “Плащаницю”. Раптом на дорогу вискочила дівчинка на велосипеді. Чоловік ледве ухилився, щоб її не збити. Слава Богу, все залишилися цілі. Упевнена — це ікона нас вберегла!
Свої ікони майстриня в’яже для дому, а не для храмів. Дарує тільки рідним, а продавати відмовляється навіть іноземцям за великі гроші.
За 10 років Надія Соломко мала 40 своїх виставок у Західній Україні. У неї ж уже близько сотні в’язаних образів. Сама дзвонила в музеї, домовлялася і везла громадським транспортом ікони, упакувавши їх у великі сумки. Деякі виставки, до слова, затягуються на півроку - так людям подобаються незвичайні образу. А ще вони кажуть, що від робіт Надії виходить тепло, пише ”Комсомольская правда в Украине”.
— Багато хто не вірить, що це пов’язано спицями — думають, гобелен. Я пояснюю: “Звичайні лицьові петлі”. У людей загоряються очі: “О! І я так зможу!” Але так ніхто і не зміг поки що, — розповідає жінка.
Вона єдина в країні додумалася в’язати ікони. Надія Соломко нещодавно отримала патент на свій винахід. У бюро теж всі були здивовані, що таке можливо.
Це насправді складно. Надія одночасно працює з десятками ниток різних кольорів, переплітає їх з вивороту. Лише риси обличчя святих - ніс, очі, вії - потім вишиває ткацьким швом. Одна проблема — в’язані ікони дуже любить міль, тому майстриня воліє синтетичні нитки.
ДО ТЕМИ:
У Марії писанки... «на електриці»
