“Кіборг” із Калуша Стас Стовбан: Я підписав контракт до кінця особливого періоду — схоже, це на все життя

Вони були в донецькому аеропорту останніми. Кілька десятків українських "кіборгів" тримали оборону аеропорту в найважчі дні і ночі, під майже безперервними обстрілами, поки обороняти вже стало нічого — російським військам залишилися тільки руїни. Тримали оборону 242 дні. Кулеметник 80-ї бригади із Калуша Станіслав Стовбан був одним з цих бійців.
Втративши ногу, сніслав не проходив реабілітацію, просто було величезне бажання ходити і служити в армії

Напівзруйнований аеропорт він захищав більше тижня, потрапив під завали після підриву терміналу, втратив ногу, два тижні його утримували в полоні бойовиків. А через півроку після обміну, встановивши протез, підписав контракт з ЗСУ, щоб повернутися на передову, нагадуєть ”Вікна”.


В інтерв’ю ЛІГА.net, присвяченому другій річниці ДАП, легендарний “кіборг” розповів, які дні в донецькому аеропорту були найстрашнішими, хто протистояв українським військовим і як не діяло командування.


”Був момент, коли ми сиділи в терміналі, як в бутерброді. Під нами, в підвальному приміщенні, на цокольних поверхах були чеченці. Коли танки розбили стіну терміналу, зверху зайшли сепари через пробоїну в стіні. А ми посередині, перший-другий поверх.

Що в аеропорту були чеченці, ми знаємо точно. Це відчувалося і по манері, як вони працюють, і по голосу, коли вони з нами намагалися спілкуватися. З того, що я також знаю особисто, були російські кадровики: як мінімум, спецпідрозділ Вимпел (група спецпризначення ФСБ. — Ред). Аж до того, що ми знаходили їх двохсотих, зрізали шеврони. Ну, і самі сепари: батальйон Схід, вони нас потім в полон і взяли”,  — розповів Станіслав Стовбан.


За його словами, найскладнішими в аеропорту були перші два дні його перебування.



”Розумієте, людський організм — дуже цікава штука. Я б ніколи не повірив, що таке можливо, але насправді складно і страшно тільки в перші два дні. Потім звикаєш. Аж до того, що наші хлопці ходили собі чай заварювали буквально під обстрілами, під рикошет. Людина розслабляється, тому що організм не витримує такого інтенсивного навантаження в принципі. Було складно, але адаптувалися”, — каже калушанин.


Перше поранення Станіслав Стовбан отримав 15 січня: по дотичній куля в ногу зайшла. Більш серйозне поранення отримав уже, коли потрапив під завали. Йому придавило обидві ноги і так він пролежав усю ніч. Далі був полон.


”Після обміну я потрапив в київський шпиталь. Про це можна багато говорити. Ніколи не думав, що у нас в країні такі люди. Волонтери, медперсонал... Я в госпіталі повірив в людей. Потихеньку відновився. Поставили мені протез, другу ногу зібрали до кінця. І я повернувся на службу. В кінці липня 2015 року підписав контракт до кінця особливого періоду — схоже, це на все життя. Спочатку служив у своєму рідному третьому батальйоні 80-ї бригади, пізніше це був 122-й окремий аеромобільний батальйон. Потім по ряду обставин був змушений змінити місце служби. І зараз я служу в навчальному центрі ВДВ в Житомирі інструктором.


А реабілітацію ніяку я ніколи не проходив. Просто було величезне бажання ходити і служити в армії. От і все”,
— додав він.