Ян ІІІ Собеський підписує у Журавному трактат з турками | Фото: Картина Романа Постемпського Малодослідженими залишаються й обставини перебігу битви військ Яна Собеського з татарами Селім Гірея восени 1672 року, розповідає у своїй історичній розвідці старший науковий співробітник краєзнавчого музею Калущини, історик Іван Тимів, інформують «Вікна».
Про неї писали Веспасіан Коховський в четвертому Клімактері (назва хроніки. — Авт.), Алоїз Грабовський. Та найбільш достовірне джерело, у якому розповідається про перебіг битви, – це лист безпосереднього учасника подій – коронного гетьмана Яна Собеського (від 14 жовтня 1672 р.) до короля Михайла Вишневецького (1669‒1673). Інформаційно важливим є також «Щоденник розгрому татар Яном Собеським), маршалком і гетьманом великим коронним у 1672 році». Згадані джерела виявив у Вілянові під Варшавою бібліотекар Станіслав Пшилецький, який у середині ХІХ ст. займався опрацюванням рукописів колишньої королівської бібліотеки. Віднайдений ним «Щоденник…» охоплює події від 18 вересня до 14 жовтня 1672 р. У ньому розповідається про боротьбу гетьмана Яна Собеського з татарами, їх переслідування та знищення в битві під Петранкою та Угриновом усередині жовтня 1672 р.
Важливим джерелом для висвітлення обставин цієї битви є також «Хроніка походу коронного війська супроти жорстоких татар, що поверталися від 4 до 19 жовтня 1672 р.». Про цю подію згадується також у «Пам’ятках Яна Хризостома Паска за 1656–1698 рр.», де зазначено, що «після захоплення Кам’янця-Подільського татарські загони глибоко розпустилися, але наше (польське. –Авт.) військо всюди їх побило: під Комарнем, Калушем, а по лісах і болотах їх (татар. – Авт.) багатьох знищили селяни».
Історію цієї битви дослідники спеціально не вивчали, але принагідно згадували у своїх працях. Писали про неї польські історики ХІХ ст., зокрема Константи Ґурський, Францішек Ключицький, Леон Роґальський, Александр Чоловський, Оттон Лясковський та ін. Звертаючи вагу на цю подію, Александр Чоловський писав:
«Рештки татарських загонів були розгромлені у Боднарівських лісах, де їх доконали залоги зі Станіславова, Галича, Єзуполя, Тисмениці». Докладніше локалізує місця боїв з татарами відомий польський історик Януш Паєвський. «Найбільшої поразки татарам гетьман завдав 14 жовтня поблизу Петранки і Угринова. Тут було повністю розбито великий чамбул, а їхній командувач нурадин, високий достойник кримський, з кількома десятками воїнів утікав лісами, і лише 21 жовтня добрався до головного турецько-татарського табору під Бучачем».
Цікаві історичні відомості про боротьбу з татарськими набігами подають сучасні дослідники: польські історики Лєшек Підгородецький, Анджей Ґліва, Марек Ваґнер та інші.
В українській історіографії про жовтневі події 1672 р. на Калущині писав Антон Петрушевич. У «Доповненнях до зведеного літопису 1600‒1700 рр.) (Львів, 1891) дослідник стверджує, що «Ян Собеський переміг татар, заручившись допомогою місцевих жителів, які підготували в навколишніх лісах засіки для ординців» .
Згадані події висвітлювали історики Олена Апанович, Яків Рабінович, Володимир Грабовецький, Іван Тимів, краєзнавці Михайло Коломиєць, Роман Цюп’як та ін.
З метою більш докладного вивчення військових дій проти татар на Калущині у 1672, 1675, 1676 роках важливим є укладення картотеки джерел та історіографії з цієї проблематики, більш ґрунтовне опрацювання польських документальних і наративних (донесення, листи, щоденники) та східних джерел, зауважує Іван Тимів.
Сьогодні перебіг цієї битви в історичній і краєзнавчій літературі висвітлено лише частково, що пов’язано, насамперед, із недостатністю та складністю опрацювання джерельних матеріалів. До того ж наявна історична інформація нинішніми дослідниками трактується не завжди однозначно. Так, Яків Рабінович і Микола Хвостін у своєму нарисі про Калуш, згадуючи події осені 1672 р., зазначили: «1672 року війська Яна Собеського, в складі яких були жителі Калуша, розгромили під містом великий загін татар хана Селім Ґірея. Кілька тисяч їх було вбито, 20 тис. взято в полон». У висвітленні цієї події допущено неточність, на яку у свій час звернув увагу краєзнавець Михайло Миронюк. «Твердження укладачів «Історії міст і сіл УРСР», – зауважує дослідник, – про те, що поляки взяли у полон 20 тисяч ординців, не відповідає дійсності, бо усі польські джерела мовлять про визволення з полону бранців-слов’ян (жителів Галицької землі. – Авт.), а не взяття в полон татарської орди».
Наступна помилка авторів нарису суто географічна. Адже історичні джерела однозначно і точно вказують місце битви – це село Петранка Рожнятівського району, яке віддалене від Калуша на 28 км, а від Рожнятова на 12 км, тому твердження, що битва відбулася під Калушем, не відповідає дійсності. Невідповідність тут полягає й у тому, що, за свідченням джерел, перші зіткнення військ Собеського з ординцями відбулися біля Петранки, а останній бій з татарами мав місце поблизу сіл Бережниця і Старий Угринів на Калущині, а не біля містечка Калуш, акцентує Іван Тимів.
Раніше йшлося, що 340 років тому поблизу села Довгий Войнилів польські війська зійшлися у протистоянні з турками.
