Краєзнавець з Томашівців Теодозій Король досліджує походження назв населених пунктів та прізвищ Калущини Продовження. Початок — в публікації "Таємниці древнього шляху. Звідки походять назви Завою, Грабівки та Бережниці?".
Ці давні спокусниці, мабуть, проживали на вулиці Чуганівка, бо походить її назва від ЧУ (СHOU) — ДУЖЕ МИЛА, ДУЖЕ ГАРНА, слова ГАНІ, ГАНЯ (GANEA) — РОЗПУСНИЦЯ і ВКА — ПОСЕЛЕННЯ, ВУЛИЦЯ. Таких жінок називали ЧУЖА. Очевидно, що давніх ГАНЬ намагалися виховувати відомим способом, бо звідки тоді походить слово ГаньБИТИ.
Галли кілька разів впродовж року всією громадою града та навколишніх поселень сходилися до храмів на Лисих Горах, прирічкових храмів Луку на вигинах рік та до статуй богині врожаю Коре. Їх святині не мали будівель, а складалися з викладеного каменями капища, дерев’яної статуї бога Отця Небесного та підгатки з рожном, який над вогнищем обертали та смажили для гостини тушу принесеної в жертву тварини. Лиса Гора є в Завої, а назва річки Луква пояснює, що на закрутах її русла стояли храми Луку.
У Бережниці знайдено топонім Прон Долина. І саме сюди, на долину, біля закруту річки Бережнички, в день літнього сонцестояння на свято Купала сходився народ для участі в жертвоприношенні, слухання проповідей жерців-друїдів та подальшого святкування з частуванням та хороводами. Саме тому слово ПРОН (PRONE) перекладається як ПРОПОВІДЬ, слово ПРОНЕ( PRONE/r) — ПРОПОВІДУВАТИ, ВИХВАЛЯТИ ( БОГА). При слові ДОЛИНА нині кожний уявляє собі рівнинну, часто прирічкову, більшу чи меншу ділянку землі. Давні галли цим словом називали схил, на якому випасали овець. Слово ДОЛИНА складається зі слів ДО (DOU/z) — СХИЛ і ЛИНА (LAINE) — ВІВЦІ, ОВЕЧА ШЕРСТЬ. Слово ДОЛИ є скороченим від ДОЛИНА.
Завійський топонім Брошки також має відношення до жертвоприношень і смаження м’яса тварин. Складається зі слів БРОШ — РОЖЕН (рос. ВЕРТЕЛ) та КИ — ЦІ.
Град Бережниця потребував провіанту. На схилах гори випасалися отари овець та стадо корів. Тепер селяни напувають корів водою з криниць або носять її відрами з найближчих водойм. Та старожили пам’ятають, що ще в першій половині ХХ ст. криниці на обійстях були рідкістю, а худобу багаті селяни літом і зимою гонили на водопій до водойми. Приміська стайня була побудована в околиці, яка нині називається ГАРАПИШИН ПОТІК. Походить ця назва від ГАРА — ХЛІВ, СТАЙНЯ, слова ПИШ — ВИМ’Я та ШEН — ДОБРОТНИЙ.
Топонім Загора знаходиться на схилі і включає Гриники та Голицю.
Давні галли картоплі не знали, зате в їжу вживали капусту, ріпу, моркву, часник, цибулю, горох і квасолю. Городину вирощували за оборонними стінами градів на придатних для обробітку землях. Як і в наші дні, давні пращури бережничан городи закладали в околиці, який називався Голиця. Щоб худоба, вівці та коні з найближчих пасовищ не заходили в город, його огороджували латами (воринням). Походить назва ГОЛИЦЯ від ГО (HOUE) — МОТИКА, САПКА, якою обробляли посіви городини, і ЛИЦЯ ( LICE) — ПОРУЧНІ, ПЕРИЛА, ЛАТИ. В іншому варіанті це слово може складатися зі слів ГОЛИ (GOULEt) — ВУЗЬКИЙ ПРОХІД, ВУЗЬКА ВУЛИЦЯ і ЦЯ( СА) — ТУТ, ЦЕ.
Давногальські жерці-друїди були найбільш освіченою верстою населення давньої Галичини. Серед них були священики, вчителі, лікарі, маги, астрологи, пророки, актори, композитори і музиканти.
Топонім «Гриники» і прізвище Гриник, можливо, походять від слів ГРИ( GRIot) – ПОЕТ і НИК (NICHE) — ЖАРТ. Тут могли проживати скоморохи, які складали жартівливі мініатюри і самі виконували їх.
Давньогалльське походження мають прізвища багатьох мешканців Галичини , в т. ч. і Підгір’я.
Давній Манелюк, безперечно, був священником. У день свята Купала на прирічковому храмі Луку він із водної гладі річки викликав душі померлих і спілкувався з ними. Складається слово МАНЕЛЮК зі слів МАНЕ (MANEs) — ДУШІ ПОМЕРЛИХ і ЛЮК( LUCu) — ПРИРІЧКОВИЙ ХРАМ.
У Бережниці розповсюджене прізвище Базюк. Маємо ще одне свідчення, що в граді Бережниця була база, на якій зберігалися сани і вози. Вони, залежно від пори року і снігового покриву, видавалися зі складу подорожуючим торговим шляхом. Охороняли ці бази та по указу володаря града здійснювали заміну саней на вози і навпаки БАЗЮКИ. Слово БАЗЮК тому і складається зі слів БАЗ (BASe) — БАЗА, СКЛАД і УК (скорочене від УКАЗ (UCAS) — УКАЗ. Старшим над Базюками був Базєв. Він, мабуть, був начальником строгим, бо слово БАЗЄВ складається з уже відомого БАЗ та ЗЄВ ( SEVe) — СТРОГИЙ, МІЦНИЙ. Нині кілька носіїв прізвища Базів проживають у Підмихайлі.
Пробоїв, Матіяш, Кубрак і Підмихайло
Суспільство галлів ділилося на три касти. До найвищої належали королі, володарі великих градів — ковбани, малих градів — бани, володарі градів — члени королівської родини — жупани, значущі (знать), друїди, воєводи, гайдуки, дружинники та воїни. До них прирівнювалися купці, ремісники — босняки та хорвати, які управляли рільництвом і тваринництвом. До другої касти належали раби, яких називали наймитами. Ними були полонені та ті, яких галли вимінювали за свої товари на ринках земель навколишніх народів. До третьої відносилися злочинці: розбійники, злодії, ґвалтівники, шпигуни та зрадники. Перші здебільшого проживали в обнесених оборонними спорудами градах. Наймити проживали у поселеннях за оборонною стіною. Вони працювали на прірвах, де викопували залізну болотну руду. Також черпали соляну ропу і випарювали її до кристалічного стану. Вони заготовляли дрова, працювали на городах, в полі, біля худоби та свиней. Усі їх поселення називалися Село. Складається це слово з СЕ — ЦЕ і ЛО — НАЙМИТИ. Отже, в давнину вважали, що село є поселенням, в якому проживають наймити.
Тих, які належали до третьої касти, галли-бастарни намагалися швидко позбутися. Найзапекліших віддавали в жертву богам і затоплювали у водоймах — топільнях. Інших — заковували в кайдани і посилали на важку працю. Решту — продавали скіфам, грекам і римлянам.
Древнє поселення Підмихайло належало до града Бережніца. Воно було стратегічним, бо забезпечувало місто хлібом.
Дехто переконаний, що ім’я Михайло є біблійним, хоч таким є МІХАЕЛ, бо перекладається з івриту ХТО ЯК БОГ. Насправді, давні галли ім’я МИХАЙЛО не присвоювали будь-кому. Воно є істинно галицьким і складається з трьох давньогалльських слів: МИХ (MICHE) — КРУГЛА ХЛІБИНА, яку ще донедавна пекла в печах кожна галичанка, слова ХАЙ (CHAI) — СКЛАД, КОМОРА З ВИНОМ та ЛО (LOUEE) — СЕЛЯНИН, ПРОСТОЛЮДИН. Тепер кожний читач розповість, що Михайло є людиною, яка випікає круглі хлібини, виготовляє та зберігає вино.
Село Підмихайло було приміським поселенням, у якому для потреб града Бережниці випікали хліб, з ягід дикоростучих ягід виготовляли вино. Префікс ПІД на мові галів означав ОСНОВУ ЧОГОСЬ, НИЗ. Порівняємо слова ПІДлога, ПІДвалина, ПІДкова. Отже, поселення Підмихайло було блія ПІДніжжя гори, на якій стояв град.
У східній околиці Підмихайло є топоніми, які належать лише давньому граду Бережниці. Ними є Лази, які робили в оборонних стінах для виїзду на кладовище Жбир, бо ЖБИР (первісна назва ШБИР) складається з ШЕ, СЕ — ЦЕ і БИР (BIERe) — ГРІБ, ДОМОВИНА. Лазами виходили на полювання та в навколишні села за продуктами, взуттям та одягом. Ними в град доставляли дрова. Від проникнення в град розбійників і ворогів, лази на ніч закривали і маскували. Знать, імениті гості, мандрівники, воїни з походів та купці заходили в місто та виходили з нього через воротища. Останні на воротищах сплачували мито, яке наповнювало скарбницю града.
Ще одним підмихайлецьким топонімом є Помнєркі. У цій околиці, по обидва боки оборонної стіни града Бережниці, ріс священний яблуневий сад, а в ньому було капище для жертвоприношень.
У Галичині є багато топонімів, які називаються Монастир. Вважається, що в цій місцевості стояли обителі християнських монахів та монахинь. Та, насправді, назва «монастир» перекочувала в слов’янську мову та в християнство від давніх галлів-бастарнів, які на зламі старої та нової ер населяли простори від Одри до Дніпра. Цим словом вони називали кубічної форми споруду, в якій, на їхнє переконання, проживали надприродні могутні духи. Будували галли монастирі на пагорбах у відлюдних місцевостях. Ці обителі духів ретельно охоронялися від проникнення сторонніх, і лише жерці могли в певний період року проникати в приміщення для приношення жертв та виголошення молитов. Походить назва «монастир» від давньогалльських слів МАНА — НАДПРИРОДНИЙ ДУХ та СТИР — КУБ (кубічної форми споруда). Щоб відволікти новоохрещених нащадків галлів від поклоніння язичницьким духам, на місці давніх монастирів церква закладала обителі монахів, які продовжувала називати монастирями.
На околиці села Підмихайля є топонім Монастир і в селі переконані, що тут колись і справді була християнська обитель.
На руслі річки стояв млин Тартак. Біля неї є топонім Демні. Щоб ворог вночі не проник під оборонні стіни града, тут на ніч загороджували бродову переправу на ріці Бережничці.
Підмихайлецькі ГАБЧАКИ збирали на переправі через річку та на воротищах града мито. Слово Габчак складається зі слів ҐАБ (GAB elle) МИТО, ПОДАТОК НА СІЛЬ, яку завозили на ринок града, і ЧАК( CHAQue) — КОЖНИЙ.
Гулими спилювали дерева, складали колоди в штабель, накривали соломою та глиною і підпалювали. За кілька діб горіння дров без доступу повітря утворювалося висококалорійне вугілля для гут та горнів кузень. Слово ГУЛИМА походить від слів ГУЛИ ( HOUILLE) — вугілля і ЛИМА (LIMEr) — ПИЛЯТИ.
Пулькас вирощував кури, бо ПУЛЬ (PUL) — КУРКА, а КАС(CASE) — ХАТИНА (пташник). Пинда (PINEDE) перекладається як СОСНОВИЙ ЛІС. Олевич з насіння льону, конопель та буків витискав олію. Слово «Олевич» походить від слів ОЛЕЙ (OLEI) — ОЛІЯ і ВИЧ — поселення.
Прізвище Матіяш первісно звучало як МАТЕЯШ і свідчило, що Матіяші були ткачами і рільниками. На давньогалльській мові МАТЕ (MATEau) — МОТОК ШЕРСТІ, а ЯШ (JACHere) — ПОЛЕ, ПАР. Давній Данів нікому нічого не давав, бо проживав на прирічковій рівнині, пас коні, худобу і вівці або займався тут рільництвом. Походить це слово від ДА (DA) — ТАК і НІВ ( NIVEau) — РІВНИНА, НИВА.Він давав у місто продукти та вовну, а ткачам — волокно з льону та конопель.
При облозі града ворогами Кубрак був головним навідником баліст і катапульт, які кидали на голови агресора каміння, стріли та бочки зі смолою. Складається слово «Кубрак» із КУ (СОU) — ШИЯ, ГОЛОВНИЙ і БРАК (BRAQuer) — НАВОДИТИ, НАПРАВЛЯТИ.
Парфоняк щось фарбував, бо ПАРФОН (PARFONdre) — ДОДАВАТИ ФАРБУ, а ЯК означає ЯСКРАВО-ЧЕРВОНИЙ КОЛІР. Давній Флис був розвідником, бо слово FLIC — ШПИГУН.
Давній Пробоїв міг прокладати дороги в непролазних хащах лісу і тоді його ім’я походить від слів ПРО (PRO) — ПЕРЕД…, ЗА. і БОЇ (BOIs) — ЛІС, ДЕРЕВИНА. В іншому варіанті він міг бути погоничем волів, якими перетягали човни з басейну однієї ріки в іншу. Волами також орали, запрягали у вози. Ними витягали з лісу колоди дерев. В цьому випадку слово «Пробоїв» складається зі слів ПРО, ЗА та БОЇВ — ВОЛИ.
Топонім Комарники не має нічого спільного з надоїдливими комахами комарами, бо так, як і в Комарові біля Галича, в цій місцевості був міський ринок. А слово «розкомарити» є зрозумілим для кожного галичанина.
Теодозій КОРОЛЬ, краєзнавець
