Перед загибеллю Ігор запізнювався на автобус до Києва, тому виїжджав з дому на таксі. Фото: Андрій Найда/Facebook Ігор Дмитрів (9 жовтня 1983 — 20 лютого 2014) — учасник, захисник Євромайдану. Герой України. Загинув одним з перших під час контратаки на вул. Інститутській від чотирьох вогнепальних поранень, які пошкодили легеню, нирку та аорту.
Ігор Дмитрів вперше приїхав на Майдан на початку лютого 2014 року. Вдруге поїхав разом з друзями 18 лютого ввечері автобусом з Івано-Франківська, не попередивши нікого з рідних та близьких. Запізнювався на автобус, який вирушав до Києва, тому виїжджав з дому на таксі. Був увесь час на передовій. Загинув одним з перших під час контратаки на вул. Інститутська від чотирьох вогнепальних поранень, які пошкодили легеню, нирку та аорту.
20 лютого близько 17:00 надійшла офіційна інформація з Київської міської клінічної лікарні № 17 про те, що Ігор помер.
Понад вісім років юнак власноручно зводив будинок для себе, а по сусідству — і для матері, яка прагнула старість зустріти біля молодшого сина. Нелегкою видалася доля жінки: росла без батька у багатодітній сім’ї; після одруження чоловік важко захворів і обов’язок утримувати дітей впав на її плечі, що змусило їхати на заробітки за кордон. Пройшов час — сини виросли, отримали вищу освіту, стали самостійними. Ігор завершував будівництво батьківської хати. Здавалось би: ось воно — довгоочікуване спокійне життя у колі найближчих людей. Але ж ні: не минуло і року, як помер чоловік, а чорний смуток ще більше стиснув серце жінки звісткою про загибель улюбленої дитини.
Двері Ігорової оселі завжди були відчиненими для близьких людей. Він радо запрошував їх у гості, оскільки не любив самотності. Усі разом поралися на кухні, а потім — частувалися приготовленими стравами, розмовляли, сміялися над жартами. Йому дуже хотілося, аби наступного разу дівчата наліпили вареників, які він так полюбляв і давно не куштував. У юнака було багато щирих друзів ще зі шкільних років. Майже всі у компанії мали прізвиська. До Ігора зверталися «Чучо», але чому саме так — ніхто вже і не пригадує. Знають одне: там, де Ігор, завжди були свято, хороший настрій, щира розмова, підтримка, надійне плече. Він першим приходив на допомогу, інтуїтивно відчував проблеми інших.
Своєю харизмою Ігор легко привертав увагу, з першої ж розмови залишав про себе позитивне враження. Його пряма неупереджена думка викликала повагу.
Більше — у публікації Євгенії Бардяк "Прикарпатська "Небесна Сотня: Ігор Дмитрів".
20 лютого у Копанках зземляки і представники влади вшанували пам'ять Ігоря Дмитріва
