Андрій загинув поблизу Слов'янська 24 травня 2022 року. Фото: Скрін з відео проєкту "Спогади України" Андрій Приставський — водій-слюсар взводу технічного забезпечення 9-ої роти 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Народився 8 січня 1971 року в Калуші. Навчався в Калуській ЗОШ №6. Зі шкільних років чітко проявилися його лідерські здібності та активна громадська позиція. Завжди допомагав слабшим у навчанні, але ніколи не вихвалявся своїми знаннями. Таким його згадують його однокласники, йдеться в проєкті "Спогади України", інформують "Вікна".
Класний керівник Лідія Погинайко запам'ятала Андрія як ініціативного, винахідливого, веселого юнака, який був організатором багатьох справ, що проводились у класі та школі. Хоча був молодшою дитиною у сім'ї, але був дуже відповідальним, самостійним, зібраним та любив брати ініціативу свої руки. Багато читав, сестра Оксана зберегла всі книги брата.
У 1989-1992 роках служив матросом в Севастополі у Воєнно-морському флоті. Після звільнення в запас працював електриком, а потім — майстром на магнієвому заводі.
24 травня 1994 року одружився з дівчиною Наталкою. Разом вони виховували сина Олександра. В 1995 році вступив на навчання до Івано-Франківського технічного інституту нафти та газу за спеціальністю інженер-енергетик. Працював за фахом на різних підприємствах.
Також пробував себе на творчій ниві у театрі та на радіо в Івано-Франківську, в закладах культури Калуша.
Перед війною був керівником на одній із приватних фірм у рідному місті. На всіх посадах проявляв високий професіоналізм, бо був надзвичайно відповідальним і цілеспрямованим. У колективі Андрій був душею компанії, завжди допомагав порадою і першим відгукувався на прохання про допомогу. Це була людина великого серця і щирої відкритої душі, розповідає товариш Михайло.
За словами племінниці Христини, дядько мав багато планів та амбіцій на життя у мирній Україні. Тому з першого дня війни, не роздумуючи, вирішив поповнити ряди Збройних сил України.
За час служби Андрій встиг проявити себе сміливим та розумним, виконуючи нелегкі завдання. Він був одним із тих, хто вперед ішов першим. Завжди вів за собою людей. З його обличчя ніколи не сходила посмішка. Він горів своєю справою, мріяв відремонтувати автомобіль «Урал», який на той час став для нього уже домівкою і забирав з поля бою не одну одиницю пошкодженої техніки. З побратимами неодноразово доводилось виконувати свою роботу наосліп, без світла фар, щоб не привертати увагу ворога. Рідні згадують як Андрій мріяв на цій машині повертатися з перемогою до рідного Калуша.
Попри свою відповідальну роботу на війні відводив душу за допомогою співу, патріотичних пісень, оскільки був ще тим романтиком. В останньому своєму дописі у Фейсбуці написав:
«Колись давно, напевно в минулому житті, чув байки, що він війна робить душу пустою, а серце кам'яним — неправда, емоції зашкалюють. Парадокс в тому, що риси характеру проявляються в десятки разів сильніше, як позитивні, так і негативні, та зразу помітно хто є хто».
Героїчно пройшовши шлях від Житомира, Харкова, Ізюма, Херсона, наш захисник дійшов до Донеччини, де поклав своє життя за Україну. Загинув поблизу Слов'янська 24 травня 2022 року.
Загинув під час виконання бойового завдання внаслідок осколка ворожої ракети, з честю виконавши свій військовий обов'язок до кінця.
Свій останній спочинок Андрій Приставський знайшов 3 червня 2022 року на Алеї слави міського кладовища в Калуші.
Указом Президента України від 21 липня 2022 року солдата Андрія Приставського було нагороджено медаллю «За військову службу в Україні».
Днями в Калуському ліцеї №6 відкрили меморіальні дошки чотирьом загиблим Героям, серед яких — Андрієві Приставському.
Оксана Будзан, сестра загиблого Андрія Приставського, зізналася, що, не зважаючи на те, що Герой був молодшим братом, він був наче старшим, адже був міцною опорою та добрим порадником. Зараз дуже не вистачає братової підтримки та допомоги, додала Оксана Будзан. А ще висловила жаль за те, що не могла бути присутня мама, яка, на жаль, хворіє. Так, мама написала вірша про свого сина, який зачитали під час відкриття цифрових пам'ятників. Найважчою в житті жінка назвала дві дороги: проводи на війну і зустріч в домовині.
