Віталій Самсоненко став Героєм, яким залишиться у пам'яті українців. Фото: Скрін "Вікна" та з відео "Спогади України" Віталій Самсоненко — військовослужбовець 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Народився 26 серпня 1987 року в Калуші.
Ріс старанним, допитливим і талановитим хлопчиком. Навчався в Калуській ЗОШ №6. Брав активну участь в громадському житті, шкільних заходах, акціях, конкурсах. За це неодноразово був нагороджений грамотами, йдеться в проєкті "Спогади України", інформують "Вікна".
Після закінчення школи вступив до Харківської цивільної академії. У віці 23-х років був призваний до лав Збройних сил України. Проходив службу в 17-ті окремій бригадній артилерійській групі, що дислокувала у місті Виноградові Закарпатської області під керівництвом полковника Валерія Єгорова. На той час це була показова частина. 20 жовтня 2011 року нагороджений грамотою за високі показники у бойовій та гуманітарній підготовці.
У 2013 році одружився з чарівною дівчиною Христиною Марченко. Став добрим наставником для її синочка Арсена. Хлопчик дуже полюбив Віталія, називав його татом. На жаль, як часто буває, життєві труднощі внесли свої корективи. Сімейне життя не склалося, але вони залишились добрими друзями та підтримували приятельські стосунки.
Віталій шукав себе в різних сферах роботи. Працював охоронцем на підприємстві "Даноша", Калуському трубному заводі. Мав загострене почуття справедливості, тому в грудні 2013 та в лютому 2014 року брав активну участь у Революції гідності.
У 2016-му в складі легендарної 80-ї окремої десантно-штурмової бригади захищав територіальну цілісність і незалежність на сході України. Побратими характеризують Віталія як добру, чуйну людину, досвідченого військовослужбовця.
Після закінчення контракту повернувся до цивільного життя, планував створити сім'ю. Усе змінив день — 24 лютого 2022 року, коли росія віроломно напала на Україну. Не вагаючись жодної хвилини, Віталій разом зі своїм молодшим братом Євгеном вже о сьомій ранку були у Калуському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Того ж дня вони разом з іншими хлопцями відправились до Львова, де були призначені для подальшого проходження служби у 80 десантно-штурмову бригаду. Віталій — кулеметником у першу роту першого батальйону, Євген — у роту вогневої підтримки другої роти першого батальйону.
Брати брали участь у боях на Миколаївщині, Херсонщині, Луганщині, Донеччині завжди у першу рядах на передовій. Віталій був світлою, позитивною людиною, компанійським, любив пожартувати. Був вірним і надійним побратимом та другом. На нього можна було завжди покластися, розповідає про Віталія його брат.
Останній бій з окупантом герой прийняв 16 травня 2022 року неподалік Попасної на Луганщині. Рота, в якій він служив, потрапила під мінометний обстріл на першій лінії оборони. Тоді Євген у соціальній мережі Facebook написав:
«Брате, світла пам'ять тобі. Ти герой для мене та приклад. Ти загинув, виконуючи завдання. Я продовжу про те, що ти почав і вони заплатять за твоє життя. Слава Україні! Смерть ворогам!»
Віталій Самсоненко став Героєм, яким залишиться у пам'яті всіх наступних поколінь українців, усіх калушан.
Воїн знайшов свій останній спочинок 20 травня на Алеї слави калуського міського кладовища.
Днями в Калуському ліцеї №6 відкрили меморіальні дошки чотирьом загиблим Героям, серед яких — Віталію Самсоненку.
Тамара Самсоненко, мама загиблого Віталія Самсоненка, зазначила, що обоє її синів були на війні. На жаль, один з них не повернувся. Так, Віталій планував збудувати міцну сім'ю. Адже свого часу познайомився з коханою Людмилою родом з Тернопільщини. Проте, на жаль, не судилося.
Віталій був життєрадісний, добрий, завжди вмів підтримати, каже мати. А ще на війні старався розв'язувати будь-які питання. Так, одного разу прийшло багато різних медикаментів у вигляді волонтерської допомоги. Тоді Віталій був єдиним, хто за пів години розібрався у всіх препаратах, пригадує мама розповіді побратимів.
