Отець Андрій зі своє тіткою Аріадною, матірʼю Василією, вперше зустрівся у Львові, в лютому 1990 року Як відомо, 8 серпня 2023 року у Войнилові на 98 році життя та 67 році монашого покликання упокоїлася в Бозі мати Василія Аріадна Николайчук, ЧСВВ у Монастирі Пресвятого Серця Ісусового.
У коментарі під відео «Вікон» отець-доктор Андрій Чировський розповів, що Мати Василія (Николайчук) ЧСВВ була протоігуменею сестер Василіянок в роках підпільного існування УГКЦ. Це його батька, професора, доктора Миколи Фреїшин-Чировського двоюрідна сестра. Обоє вони розповідали про свого дідуся, «дзядзя» Зарицького, довголітнього пароха Войнилова.
Найстарша дочка о. Зарицького була бабця о. Андрія — Зеновія. Вона була одружена з о. Миколою Фреїшиним з Нижнього Струтеня, який був катехитом Тернопільської гімназії. Коли до Тернополя прийшла всесвітня пандемія грипу, так званої «іспанки», о. Микола сповідав вмираючих , в результаті і сам заразився. Лікарі казали йому не вставати з ліжка два тижні. Але за кілька днів в місті зʼявилася ще одна пошесть, бо це були воєнні часи, здається тиф, зазначає о. Андрій Чировський
Отця Миколу просили люди знов піти до вмираючих. Не зважаючи на благання своєї дружини Зені, священник пішов, дістав запалення легенів та за кілька днів помер. Бабця Зеня була вагітною. Тому поїхала до Войнилова, до свого тата. Три місяці після його смерті народився о. Микола Фреїшин-молодший, батько отця Андрія Чировського.
За кілька років бабця Зеня одружилася з Леонідом Чировським, сином о. Івана Чировського, пароха села Корсів біля Бродів. Леонід Чировський не хотів бути вітчимом малого Миколи і усиновив його.
«Щоб він знав, що він не припадок у моєму житті, а радше я його вибрав», — так казав Леонід Чировський.
До речі, Леонід і бабця Зеня не мали інших дітей. Тому Микола, згідно з тодішнім звичаєм, отримав друге прізвище, і це подвійне прізвище — Фреїшин-Чировський, — передав своїм нащадкам: чотирьом синам , а саме: д-р Лев (фізик), д-р Юрій (хірург), митрофорний протопресвітер о. д-р Андрій Чировський (професор Теології і засновник Інституту Східнохристиянських Наук ім. Митрополита Андрея (Шептицького), о. магістер Іван Чировський, директор духовної формації при Семінарії свв. Кирила й Методія в Піцбургу, США.
Отець Андрій зі своє тіткою Аріадною або як її називали Арусею, матірʼю Василією, вперше зустрівся у Львові, в лютому 1990 року, де в Преображенській Церкві викладав перший публічний курс Богословʼя для УГКЦ, яка недовго перед тим була декриміналізована урядом Ґорбачова на прохання Папи Івана Павла ІІ.
Також виголосив першу після війни Великопосну Місію (духовні реколекції), брав участь на прохання Митрополита Володимира (Стернюка) у горезвісній Чотирьохсторонній Комісії, виступав на кількох львівських закладах вищої освіти, по телебаченні, і багато дещо іншого.
Впродовж років отець Андрій, під час поїздок в Україну, старався відвідувати мати Василію. Останній раз бачилися в 2015 році, після Патріаршого Собору в Івано-Франківську та Синоду Єпископів, де проповідував владикам щоденні духовні науки зі вчення Праведного Митрополита Андрея.
«Мати Василія показувала мені світлини з її життя та оповідала багато про свого діда, а мого прадіда, о. Людомира Костянтина Зарицького, який походив з давнього священничого роду. Я мав нагоду помолитися над його гробом у Войнилові та стати перед престолом у церкві, де він довгі роки служив», — зазначив о. Андрій Чировський.
Як відомо, мати Василія Аріадна Николайчук народилася 9 лютого 1926 року в Надвірній. Мати була донькою священника, походила із віруючої родини. Батько Микола Николайчук був адвокатом. У роки Першої світової війни був офіцером австрійської армїі, а опісля — вступив до лав Української Галицької Армії, де воював під проводом генерала Мирона Тарнавського, був поручником, воював на східній Україні з більшовиками. Згодом був головою читальні «Просвіта», очолював осередок ОУН, був керівником хору.
Дідусь по материнській лінії, о. Любомир Зарицький, був парохом у Войнилові. Перебував у таборі в Талєргові, а згодом — проживав у Войнилові, де помер у статусі греко-католицького священника.
Невдовзі після приходу більшовиків 22 жовтня 1939 року було арештовано батька Аріадни Николайчук, якого більше ніколи не бачили в живих. А його дружину, доньку та сина зіслали в Казахстан.
Повернулися 22 травня 1946 року. Після завершення школи навчалася заочно в Львівському політехнічому інституті. Після закінчення другого курсу в липні 1950 року її знову заарештували. Спершу перебувала у Львівській тюрмі, згодом була у Золочеві, а потім завезли на 10 років у Тайшерський лагер. Саме там вона стала свідком сильної віри людей в Бога.
Важко працюючи на лісоповалі, долаючи по 10-15 кілометрів щодня, репресовані постійно молилися, «по-тихому» святкували свята, постили.
У 1956 році за амністією людей почали відпускати з таборів. Мати Василія приїхала до Калуша, а звідси — пішла до сестер у Войнилів, де і залишилася.
Більше про мати Василію — в публікації "Вікон" "95-річна мати Василія Николайчук з монастиря у Войнилові пережила репресії".
Довідка. Отець Андрій народився у 1956 у Нью Джерсі. Він є засновником і директором Інституту імені А. Шептицького, а також викладачем східного християнського богослов’я і духовності в Університеті Альберти (Інститут Кюля). Особливим його зацікавленням є духовне життя Митрополита Андрея Шептицького, яке він досліджував у магістерскій роботі, а згодом і у доктораті.
Священник отримав ієрейські свячення як український католицький священик від Патріарха Йосифа Сліпого у Кастелґандольфо у 1980 році, а згодом був піднесений у чин Митрата Протоієрея у серпні 2005 року. Одружений з Галиною (Павлишин). Має двох дітей: Софію і Олександра.
Підготувала Ірина БОРАЧОК, журналістка