Обоє бійців не встигли створити родин, обоє — загинули під Бахмутом на Україну Мати Романа Дуркала розповіла, що згадує свого сина ще зовсім юним, коли бігав по шкільному подвір'ї бігав, радів та усміхався. А сьогодні його посмішка лише у пам'яті рідних, друзів, побратимів. За її словами, тепер мужні обличчя наших воїнів дивляться на місто із меморіальних дощок, нагадуючи нам, якою є ціна нового дня, інформують «Вікна».
Сержант Роман Дуркало — стрілець 1-го кулеметного відділення кулеметного взводу 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Народився 31 січня 1977 року в Калуші. Був другою дитиною у сім'ї. Зі старшою сестрою Русланою мав дружні та довірливі стосунки.
У 1984 році пішов у перший клас Калуської ЗОШ I-III ступенів №7.
— Коли в школі була зустріч з випускниками я не змогла бути присутньою за сімейними обставинами, то Роман зі своїми однокласниками прийшли до мене додому привітати, — згадує класний керівник Марта Тимцюрак. — Не один раз після закінчення школи я зустрічала його однокласників, то вони завжди запитували мене про Романа. Він мав багато друзів, які любили його і поважали.
Роман закінчив калуське Вище професійне училище №7, де здобув спеціальність будівельного столяра та паркетника. У травні 1995 року був призваний на службу до лав української армії. Служив в ракетних військах у селищі Рогань на Харківщині.
Після закінчення служби пішов працював у цеху електролізу магнієвого заводу, згодом — арматурником на ТзОВ «Три Бетони» та готувачем кормів на ТзОВ «Даноша».
21 червня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Воював у Краматорську та Бахмуті.
Третього грудня 2022 року Роман збирався їхати додому у відпустку на 5 днів, та не сам, а з дівчиною, з якою познайомився на фронті. Однак не судилося: медсестра загинула, рятуючи життя воїнів.
А 18 жовтня 2022 року, боронячи населений пункт Білогорівка під Бахмутом внаслідок танкового обстрілу, загинув і Роман. Воїну було 45 років.
Свій останній спочинок Герой знайшов 22 жовтня на Алеї слави міського кладовища у Калуші.
Роман Петрів — командир відділення мотопіхотного батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Народився 3 серпня 1978 року в Калуші. По закінченні калуського ПТУ №7 здобув професію автослюсаря. Призваний 1996 року на строкову службу до лав Збройних сил України, служив командиром танка в Старокостянтинові, що на Хмельниччині.
Після демобілізації працював у компанії «Даноша» слюсарем з вентиляції, пізніше — став бригадиром. Працював за кордоном у Словаччині, Польщі.
Мав чимало друзів, які згадують його як людину, завжди готову прийти на допомогу. Роман був веселим, товариським, душею компанії. Обожнював збирати гриби, відпочинок у горах, на річці з наметами. І хоча доля склалася так, що особистого сімейного щастя пізнати не зумів, всю свою любов віддав племінницям — Катерині та Олександрі.
Не зважаючи на прохання і застереження рідних, у липні 2022 року зібрав речі та вступив до лав Збройних сил України. Потрапив у легендарну коломийську «десятку».
Після короткого навчання служив командиром відділення мотопіхотного батальйону військової частини А-4267. Під шквальним вогнем артилерії його відділення мужньо стримувало наступ ворога.
Перше бойове завдання припало на 1 серпня 2022 року. Роман встиг попередити рідних, що кілька днів з ним не буде зв'язку. Тому ми з надією чекали хоча б якоїсь вісточки, пригадує старший брат Героя. 9 серпня знову дзвінок, усе добре — відвели на другу лінію оборони, потім — знову в бій. Своє 44-річчя боєць зустрів на «нулю» в найгарячішій точці під Бахмутом.
Роман Петрів загинув 14 серпня 2022 року під час стрілецького бою з російськими загарбниками поблизу села Берестове Бахмутського району на Донеччині.
Свій останній спочинок Герой знайшов 18 серпня за Алеї Слави міського кладовища. Нагороджений медалями «За оборону рідної держави» та «За заслуги перед Прикарпаттям».
Меморіальні дошки загиблим Героям на фасаді Калуського ліцею №3 встановили поряд із цифровими пам'ятниками Володимиру Кушлику та Василю Фальовському.
Використані матеріали проєкту «Спогади України»
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
