Загиблі захисники були випускниками Калуського ліцею №10. Фото: скрін з відео, міська рада Мати загиблого Костянтина Литвинчука зазначила, що щиро вдячна Богові за свого сина, який залишатиметься для неї Костиком, інформують "Вікна".
«Я щиро вдячна Богові, що подарував мені такого сина, як мій Костик. Він завжди для мене буде Костиком, тому, що я мама. Кожна дитина, скільки б їй не було років, буде для своєї мами Костиком, Степанчиком, Іванчиком. Хоча ім'я Костянтин йому більше підходить. Адже він був мужнім, сміливим, справедливим, чесним і порядним чоловіком. Він любив свою родину, своїх батьків, дружину і дітей. Він дбав про всіх — тільки забував дбати про себе. Ми його дуже просили, що він не їхав в Україну (з-за кордону. — Авт.), але мій син сказав: «Якщо не я, не «він», не «той», то хто буде боронити нашу країну. Її розірвуть на шматки… У мене серце розірвалося, коли я дізналася про загибель сина і тепер нічого його не може склеїти».
Колишній начальник інженерної служби 79 бригади 102 батальйону Ілля Тітко знав обох загиблих. А втрачає друзів, починаючи з 2015 року. І кожна душа, яка відлітає у засвіти, забирає з собою і частинку його серця. З Романом Стехновичем разом працювали на «Карпатнафтохімі». Згодом і разом воювали, як і з Костею Литвинчуком.
Ілля Тітко пригадав, як запросив Костянтина до підрозділу. Переглянувши анкету, був здивований вміннями і талантами 30-річного чоловіка:
«В лютому 2022 було багато охочих в наш батальйон і деяких було віднесено до резерву. Так само до резерву було віднесено Костю Литвинчука. Коли підбирали до інженерно-саперного взводу, мені на очі потрапила Костина анкета і я був здивований, що він був майстром з великої букви: електрогазозварник, майстер по металу, майстер-будівельник, водій із всіма категоріями водіння. Такі люди нам були потрібні. Я набрав його номер, розповів йому, які завдання будуть стояти. Він відповів одразу: «Як треба, то треба». І ці слова стали гаслом на всю його коротку, яскраву і жертовну службу».
Костянтин Литвинчук — старший солдат, старший сапер саперного відділення інженерно-саперного взводу 79 батальйону 102 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Народився 29 червня 1991 року в Калуші. У 2009 році закінчив Вище професійне училище №7. Хлопець завжди захоплювався кованими виробами, любив похизуватися новим замовленням. Цього ж року вступив до університету інформаційних технологій та менеджменту в польському Ряшеві, де згодом залишився працювати.
У 2016 році вирішив поєднати своє життя зі своєю другою половинкою Анною. Щасливому подружжю Бог подарував двох дітей — Олю та Давидика.
«Війна навчила мене цінувати кожний день, тож любіть, цінуйте всіх, хто біля вас, дзвоніть, не ображайтесь, читайте, навчайтесь, подорожуйте, моліться та найголовніше — живіть», — казав боєць.
Костя був зразковим сапером, розповідають побратими. Він розумівся на будь-яких технічних деталях, вдало опановував військову мінно-вибухову справу і з дня в день виконував складні бойові завдання, мав сильну фізичну підготовку. Коли потрібно нести важкі міни в розрахунку по дві штуки, він брав чотири, долаючи довгий небезпечний шлях влітку в спеку, а восени — в дощ і болото. За кілька днів перед загибеллю Костянтин дочитав Біблію.
Посмертно Костянтин Литвинчук був нагороджений медаллю «За мужність». На врученні нагороди священник сказав:
«Костянтин душу віддав Богові, тіло — землі, серце — сім'ї, кров — Україні».
Життя відважного воїна, сина, чоловіка, батька, побратима обірвалося 19 січня 2023 року в районі населеного пункту Зелений Гай Запорізької області під час вогневого контакту із ворогом. Йому був всього 31 рік.
За мужність, самовідданість та зразкове виконання службового обов’язку Костянтин Литвинчук також нагороджений медаллю «За оборону рідної держави» (посмертно).
Молодший сержант Роман Стехнович народився 23 серпня 1984 року в Калуші. Був третьою дитиною у сім'ї. Мав багато друзів та був патріотом своєї держави. Любив співати, грав на гітарі, барабанах, відвідував усі гуртки, які на той час були, займався спортом.
У 2001 році вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. У 2006 році отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Геологія нафти і газу» та здобув кваліфікацію гірничого археолога. Влаштувався провідним фахівцем — керівником групи з геодезичних робіт та генерального планування у «Карпатнафтохім». Паралельно відкрив власну справу.
«Я, як і інші працівники відділу, можу чимало хорошого сказати про Романа, бо він усюди — в роботі, на відпочинку — був душею колективу», — розповідає його колега і товариш Ігор Тимків.
Роман був учасником Революції Гідності. 4 травня 2016 року одружився з коханою Галею. Відтак з'явився на світ синочок Мар'янчик, а через рік — донечка Даринка, татова улюблениця і потіха.
Від першого шлюбу дружини Роман виховував сина Артура. Для хлопця став найкращим другом, порадником і вчителем. Чоловікові подобалось відпочивати з сім'єю. У ліс, гори, на риболовлю — всюди їздили разом.
Та все змінилося 24 лютого 2022 року. Уже наступного дня Роман записався в територіальну оборону. І хоча не мав відповідної військового вишколу — його взяли, бо розумівся на картах, дронах, знав креслення. Підтримала рішення чоловіка і дружина.
Військову службу проходив у військовій частині А-7166 майже 10 місяців. Брав безпосередньо участь в бойових діях. Був розвідником і радіотелеграфістом розвідувального взводу.
За три дні до загибелі перевівся на посаду начальника речового складу. Помер 11 грудня в реанімаційному відділенні Запорізької лікарні від важких травм, отриманих при виконанні бойового завдання поблизу Гуляйполя Запорізької області.
Свій останній спочинок воїн знайшов 15 грудня 2022 року на Алеї слави міського кладовища. Його останніми словами були:
«Багато моїх побратимів загинуло, але все одно оркам нас не перемогти, бо ми навіть духом сильні».
Меморіальні дошки загиблим Героям на фасаді Калуського ліцею №10 встановили поряд із цифровим пам’ятником назавжди 27-річному Роману Мердуху.
Використані матеріали проєкту «Спогади України»
Ірина БОРАЧОК, журналістка
Олександр ЗАЛІСЬКИЙ, оператор-монтажер
