Під час подорожі з війни Катя продовжувала звертатися до Бога, а з нею ревно молився двоюрідний братик Евакуйованих попаснян доля розкидала по всій країні. 15 хлопців і дівчат віком від 11 до 17 років і двоє дорослих супроводу добиралися на Прикарпаття з Дніпра, Києва, Ужгорода. Впродовж тижня попасняни відпочиватимуть, набиратимуться сил та заряджатимуться позитивними емоціями у Калуській громаді.
15-річна Катерина з Попасної розповіла, як з рідного міста втікала від війни, інформують "Вікна" з посиланням на Службу в справах дітей Калуської міської ради
24 лютого 2022 року розпочалося з дзвінка мами, яка у той момент прямувала на роботу. Дівчинка ніколи б не думала, що скоро разом з нею щосили втікатиме з рідного дому.
«Вона з тривогою в голосі сказала нам збиратися і, склавши цінні речі, бігти у підвал. Адже люди повідомляють про рух ворожих танків. Ми зібрали все найдорожче для нас, щоб хоч щось врятувати. Мама повернулася дуже швидко. Разом з нею ми «переїхали» у підвал нашого будинку. Тоді було ще важко уявити, що зовсім скоро доведеться залишити все таке рідне і виїхати з міста. Ми тоді не уявляли, що нам доведеться зробити такий важкий вибір, а саме — тікати з рідного міста».
Катерина називає 15 березня 2022 року найстрашнішим днем у своєму житті.
«Навколо лунали вибухи. Незліченну кількість разів я тоді зверталася до Бога, плакала, думала, що ось-ось я більше не відчуватиму нічого... Але ні, я і моя родина все ще живі!» — ділиться спогадами дівчинка.
Наступного дня, 16 березня, сім'я остаточно вирішила, що більше не може терпіти. Мама Катерини хотіла спробувати хоч якось «зловити» мобільний зв’язок, щоб поговорити з братом. На щастя, він сам прибіг і сказав, що треба виїжджати.
«Ми одразу почали збирати документи, цінні речі, фотоальбоми та все інше, що траплялося під руку. Всі квапилися, бо навколо вирували сильні обстріли. Коли зібралися, почали свій нелегкий шлях. Я побігла вперед за дядьком і... якимось чином залишилася сама. Як мені було страшно, коли добігли до будинку нашого рятівника і помітили, що на його машині пробиті колеса. Не зважаючи ні на що, змогли завантажити речі всієї родини. У п’ятимісну машину довелося вмістити восьмеро людей!» — з жахом пригадує Катя.
Коли їхали вулицями міста, бачили лише обстріляні будинки, дірки від снарядів і жодної людини. Катя продовжувала звертатися до Бога, з нею ревно молився двоюрідний братик, якому всього 7 років. Нарешті, як здавалося тоді, на безпечній території — у місті Бахмут. Два дні всі оговтувалися від пережитого шоку та жаху. А потім була важка подорож у Дніпропетровську область, де родина перебуває досі.
«Ці жахливі події закарбуються у моїй пам’яті назавжди. Разом з тим, ми не маємо права падати духом. Наше діло праве, адже ми відстоюємо свою незалежність. Я впевнена: ми обов’язково переможемо. Наш шлях важкий і тернистий, але пам’ятаймо: воля нікому не давалася легко і просто. Саме віра нам допоможе все здолати й витримати. Ми завжди будемо вільні та сильні, і гордитимемось, що ми — українці» — переконана юна попаснянка.
Раніше 15-річний Ілля з Попасної в Калуші розповів, як залишився без домівки.
