В останній розмові з дружиною воїн попросив ніколи його не забувати Нещодавно Олена Кутова передала речі полеглого Героя у Музей Небесної Сотні. Жінка зізнається, після смерті Вадима у свої 37 вона повністю посивіла, пише "Укрінформ".
Олена поїхала на Майдан з Івано-Франківська автобусом у лютому 2014-го. Каже, бойовий дух і бажання боротись за вільну Україну були настільки чіткими і усвідомленими, що ніхто їй не міг цьому завадити. Удома залишились мама і двоє маленьких дітей, а Олена на Майдані робила все, що могла, та найперше — допомагала пораненим.
У той час Вадим теж був на Майдані. Він родом з Черкащини. Його та двох рідних братів виховувала лише бабуся. У Києві Вадим був серед активістів та студентів Майдану у найбільш важкі його дні. Пізніше він розповідатиме, що розстріли людей 20 лютого стали для нього переломними у виборі власного майбутнього. Відтак, майже одразу після Майдану Вадим поїхав у зону АТО.
У зону антитерористичної операції Олена заїхала у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади. Пізніше перевелась у батальйон "Донбас". Саме в зоні АТО вона зустріла свого Вадима. Він тоді був оператором протитанкової оборони батальйону "Донбас". Позаду у Вадима вже були Іловайськ, Піски, Щастя, Світлодарська дуга.
"Ми познайомились у наметі, де я чекала на медичну машину, яка довозила медикаменти. Там готувались розгорнути медчастину. Вадим зайшов випадково, попросив каву. Я запропонувала йому подбати про себе — показала, де чайник, вода. Пізніше він заходив із цукерками кілька разів. А потім ще запитав, чи немає в мене хлопця. Та які, кажу, хлопці? Тут бійці й мені не до того. Я взагалі не планувала жодних стосунків, бо приїхала на фронт, а не розважатись", — розповідає військова.
У військовому шпиталі Вадим не упізнав Олену, коли її побачив. Вже пізніше жінка довідалась, що у Вадима була сьома за рахунком контузія і набагато важча, аніж у неї.
За три місяці Вадим запропонував Олені вийти за нього заміж. Вона спершу відмовлялась, але він вперто наполягав на своєму.
"Я запропонувала Вадиму, якщо в нього велика любов, дочекатись кінця війни, подумати, познайомитись. Але він поводився як дорослий чоловік — купив обручки і домовився у храмі про вінчання. Я погодилась, бо для мене він був Героєм. Таким, що завжди йде попереду з синьо-жовтим прапором", — запевняє Олена.
Коли комбат довідався про плани своїх бійців, дав наказ "зробити весілля по-людськи". Вінчались у Лозовій. Втім, за день до весілля батальйон отримав завдання виїхати у зону АТО.
"Вийшло так, що залишилась частина людей. Командування не було, близько 20 бійців — наші гості. У нас навіть був фотограф— Юрій Величко з батальйону "Донбас", з таким же позивним "Фотограф". Мені тепер шкода, що в нас немає більше спільних фотографій з Вадимом, крім весільних. Тоді здавалось, що у нас все життя попереду. Так, на весіллі я була у білій сукні. Я її не обирала ні з каталогу, ні в магазині. Жінка, яка її продавала, лише пообіцяла, що сукню я отримаю вчасно. На диво, вона мені повністю підійшла. Наче по мені шили, і я була щасливою", — зізнається Олена.
Вже на другий день після весілля молодята збирались на полігон. За кілька тижнів молода дружина відчула, що при надії. Тест на вагітність підтвердив усі здогадки. Чоловік на той час був у госпіталі й ця новина його неймовірно втішила. Втім, попри усі його сподівання, що дружина залишить зону бойових дій, Олена залишалась поряд з Вадимом ще більше півроку на фронті.
"На сьомому місяці вагітності я отримала довідку про непридатність для служби і ще місяць чекала на відпустку. У чоловіка закінчився контракт і ми разом поїхали до Франківська. Мама була дуже здивована, бо вона не знала, що я воюю, я ж розповідала, що вчилась у Києві", — посміхається Олена.
У Івано-Франківську народилась Анастасія і молода сім’я вже з трьома доньками звикали до нового життя у мирному місті. Здавалось, усе складалось якнайкраще — підростали дівчата, Вадим знайшов роботу. Та після 24 лютого тривога не залишала нікого. Олена відправила дітей із сестрою у Польщу, а сама взялась за волонтерство. Вадим вступив у Тероборону. Часом усю зарплатню відсилав побратимам на фронт і продовжував оббивати пороги військкомату. Там просили відновити документи. Олена розуміла, чоловік уже подумки на війні і його нічого і ніхто вдома не втримає.
Заступник командира бойової машини 109-го батальйону Вадим Кутовий поїхав на фронт у січні 2023 року у складі 10-ої гірсько-штурмової бригади. Загинув у Бахмуті 9 березня, врятувавши на полі бою свого побратима.
"Близько 17 години Вадим востаннє вийшов на позицію. Не дійшовши до села, повідомив по рації, що навколо заміновано. Отримав наказ повертатись назад з групою. Ворог помітив рух групи з дрона, і почався мінометний обстріл. Міна потрапила в окоп, де на той момент перебували хлопці. Вадим отримав смертельне осколкове поранення прямо в серце. Перед смертю встиг закрити собою побратима Валентина Нестерова. Він був старшим від Вадима майже на 10 років. Тоді загинули троє військових. Валентин залишився живим, отримав поранення. Через два дні він повернувся на позицію, щоб забрати тіла убитих, але теж загинув, на тому ж місці", — розповідає Олена.
Вадим не дожив до свого 30-річчя два тижні. В останній розмові з Оленою він просив її не передавати жодних подарунків на фронт. А потім раптом додав : "І ніколи мене не забувайте".
"Я була в Бахмуті, розумію, що там робиться, бо я туди приїжджала як волонтер. Але я не розумію, як він міг загинути. Ця людина пройшла Іловайськ. Я бачила, як він вів бій, як умів знаходити укриття, де я б ніколи його не знайшла, не додумалась, не зреагувала б. У нього була миттєва реакція. Ще напередодні ввечері я з ним говорила. Потім говорив з ним мій тато. Він запитав "Як?", а потім сказав Вадиму: "Молись", і я все зрозуміла", — переповідає свої відчуття Олена.
Вадим Кутовий посмертно нагороджений медаллю "За честь і звитягу" та орденом "За мужність" III ступеня. Поховали героя на Алеї Слави біля Івано-Франківська, у селі Чукалівка. Перед похованням Олена самотужки у храмі обмила тіло коханого, переодягла і поставила у домовину свій останній лист.
"Мені в обійми хочеться до тебе. Бодай на мить. Одну коротку мить. А там, по тім. Нічого вже й не треба. Болить… Чому ж воно отак болить?!", — написала у нім Олена.
У Вадима Кутового залишись доньки Ольга, Олександра та наймолодша — Анастасія. Їй теж про загибель батька сказали одразу.
"Коли Настя про це почула, розкидала усі свої іграшки і до нині не грається. Каже, що чекає на тата", — пояснює Олена.
По смерті коханого Олена зробила на руці тату — три серденька, що символізують трьох доньок, і напис "Разом до кінця". Ці слова Вадим написав їй, коли прислав останнє своє фото. На ньому він показав серце і додав, що дуже її кохає.
"Вадим — це моя душа. У той день ми наче удвох померли", — зізнається Олена.
Затертий бушлат, в якому Вадим пройшов службу у батальйоні "Донбас" з позивним "Вуді", армійські штани, кофтину, яку любив одягати, фотоальбом, книгу, яку видала власними силами для нього, та інші речі Олена віддала у Музей Небесної Сотні в Івано-Франківську. На запитання, що спонукало її до такого рішення, Олена відповідає просто:
"Він заслуговує на те, щоб його пам’ятали".
Детальніше — у публікації "Лист у домовину або історія фронтового кохання".
Нагадаємо, в Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку полеглому на війні Вадиму Кутовому.
