Обидва воїни захищали Україну у складі 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс" Обидва воїни захищали Україну у складі легендарної 10 окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс", інформують "Вікна" з посиланням на Івано-Франківську міську раду.
Андрій Барилюк — старший солдат 2-ої гірсько-штурмової роти. Вадим Кутовий — старший солдат, заступник командира бойової машини 109-го батальйону.
Історії про Захисників розмістили на сайті "Івано-Франківськ — місто героїв".
Вадим Кутовий народився 7 квітня 1993 року в с. Тетерівка Черкаської області. Батьки покинули його у віці двох років, виховувала Вадима бабця Віра Арсенівна Кутова. На військову службу призваний 12 травня 2012 року у в/ч 3002 МВС Національної гвардії України у Львівській області. Був відважним, завжди підтримував своїх побратимів. 29 грудня 2012 року нагороджений нагрудним знаком II ступеня "За зразкову службу".
З початком Антитерористичної операції у 2014 році захищав Україну. Служив у радіолокаційних військах ЗСУ в/ч А 1606 з 3 квітня 2014 року до 3 березня 2016 року боронив нашу землю від ворога в найгарячіших точках бойових дій на сході України (Піски, Щастя, Марʼїнка, Світлодарська дуга, Бахмут).
З березня 2016 року перевівся служити в батальйон спеціального призначення "Донбас-Україна" в/ч В2612. Брав участь у боях під Марʼїнкою Донецької області на посаді оператора ПТВ. Під час штурму однієї з позицій отримав важке поранення у вигляді мінно-вибухової травми з опіками та контузією. 9 січня 2016 року нагороджений медаллю "За оборону рідної держави".
На Херсонському полігоні Вадим познайомився зі своєю майбутньою дружиною, бойовим медиком Оленою Вікторівною Кутовою. 26 листопада 2016 року Вадим і Олена повінчалися у Свято-Смоленському храмі. На весіллі були присутні тільки побратими з батальйону "Донбас".
У 2017 році брав активну участь у боях на Луганщині. Одного разу ситуація ускладнилася раптовим обстрілом з танків по позиції Світлодарської дуги, майже всі поховалися. Вадим же з побратимом вели бій удвох, щоб не здати позицію. Згодом його нагородили нагрудним знаком "За зразкову службу".
4 серпня 2017 року у Вадима народилася донечка Анастасія. З народженням доньки Вадим звільнився зі служби, працював муляром на будові. Власноруч збудував дім у с. Вовчинець у передмісті Івано-Франківська. На спогад про безстрашного воїна зараз там росте дуб Вадим.
З початком повномасштабної війни у 2022 року вступив до лав ТрО м. Івано-Франківська. На початку 2023 року добровільно приєднався до лав ЗСУ, служив у складі 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону. Протягом березня 2023 року виконував бойові завдання під Бахмутом у с. Білогорівка, був командиром підрозділу з 10 осіб.
9 березня близько 17:00 Вадим востаннє вийшов на позицію. Не дійшовши до села, повідомив по рації, що навколо заміновано. Отримав наказ повертатись назад з групою. Ворог помітив рух групи з дрона, і почався мінометний обстріл. Міна потрапила в окоп, де на той момент перебували хлопці. Вадим отримав смертельне осколкове поранення прямо в серце. Перед смертю встиг закрити собою побратима Валентина Нестерова, і той залишився живим. З осколковим пораненням ноги Нестеров повернувся на позицію. 11 березня вийшов забрати хлопців з поля бою і загинув на місці.
Вадим Кутовий посмертно нагороджений медаллю "За честь і звитягу" та орденом "За мужність" III ступеня. Похований на Алеї Слави у с. Чукалівка біля м. Івано-Франківськ.
Нещодавно Олена Кутова передала речі полеглого Героя у Музей Небесної Сотні.
Андрій Барилюк народився 18 січня 1981 року в м. Івано-Франківськ. З 1994 року Пластун гуртка "Шершні" 49 куреня ім. І. Миколайчука. Активно пластував орієнтовно до 1997 року. Закінчив міську школу №10, опісля навчався в професійному технічному училищі № 8 на деревообробній спеціалізації.
Згодом проходив строкову армійську службу в м. Євпаторія АР Крим. Після строкової служби, близько двох років служив на військовому аеродромі у Івано-Франківську. Згодом працював у різних міських підприємствах та магазинах, де професійно займався столярством та збором меблів.
У 2004 році одружився з Тетяною. У 2005 році в подружжя народилась донька.
З початком повномасштабного російського вторгнення в березні 2022 році добровільно зголосився до війська. Був старшим солдатом в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді Збройних сил України. Брав участь у бойових діях в лісових масивах Житомирської області, аж до відступу російських військ у квітні 2022 році. Опісля з підрозділом повернувся до військової частини для перепідготовки, навчань та здобуття досвіду. Згодом, влітку направлений зі своїм підрозділом до Лисичанська, Луганської області, де потрапив в оточення і виходив з боями.
В серпні отримав поранення від розриву гранати під м. Бахмут. Внаслідок чого переніс декілька операцій з видалення осколків із легень, рук та ніг. Деякі уламки в ногах так і залишились. Проходив тривалу реабілітацію і в січні 2023 року знову повернувся на фронт.
Загинув у боях 30 січня поблизу міста Бахмут, Донецької області. Похований на Алеї слави міського кладовища у Чукалівці.
